Антон Павлович Лосенко – живописець, педагог і культурний діяч із України. Він був першим великим історичним живописцем, блискучим рисувальником і портретистом. Засновник художньої педагогіки, вихователь плеяди чудових майстрів живопису, академік та професор петербурзької Академії мистецтв.

Антон народився 10 серпня 1737 року в Глухові, Глухівського полку, Гетьманщина, батько був козаком. Змалечку хлопчик володів прекрасним слухом і голосом. Він рано залишився сиротою, але тітка забрала його до себе й опікувалася, як рідною дитиною. Талановитого семирічного Лосенка відправили до Петербурга в придворну капелу. Проте співацька кар’єра не склалася, у підлітковому віці він втратив голос, але доля була прихильною до юнака, того ж 1753-го він потрапив на навчання до портретиста Івана Аргунова (художник-кріпак графа Шереметьєва).

П’ять з половиною років провів Антон у майстернях живописця, де отримав ґрунтовну художню освіту. У 1758-му вступив до Імператорської академії мистецтв під протекцією графа Івана Шувалова – президента академії. Лосенко навчався в класі французьких художників Луї-Жозефа Ле Лоррена та Жана-Луї Девельї. За два роки молодий художник написав пару портретів – Шувалова та Сумарокова, роботи дуже сподобалися комісії й Антона відправили вдосконалювати майстерність у Париж до Жана Рету. У французькій столиці українець створив велике полотно за біблейським сюжетом – “Чудовий лов риби” (пізніше цю картину імператриця Катерина II власноруч вибрала для колекції Ермітажу).

Чудесна ловля риби (1762)

У 1762-му художник повернувся до Петербурга, де одразу став до написання портретів. З-під його пензля народилися зображення великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I), Федора Волкова (засновник першого публічного театру Російської імперії) та Якова Шумського (актор). Свої картини художник підписував лаконічно – “Лосенко з України”.

У 1763-му Антон знову подався в Париж на стажування, де провів два роки. Там він створив чимало картин, найвідомішими з яких: “Смерть Адоніса”, “Андрій Первозванний”, “Авраам приносить у жертву свого сина Ісаака”. За майстерність Французька академія нагородила Лосенка трьома срібними медалями.

Після Парижа українець поїхав до Італії, де поринув у вивчення античності. Окрім цього копіював картини митців епохи Відродження. Створив полотна “Зевс і Фетіда”, “Авель”, “Каїн”. Майстра приваблювала краса огололеного тіла, тому він присвятив чимало часу роботам в стилі ню. По поверненню в 1769 році до Петербурга, Лосенко виставив свої роботи в Академії мистецтв. Ці картини стали яскравим свідченням успіхів його живопису.

Після виставки Лосенку запропонували написати картину на здобуття звання академіка історичного живопису. Художник створив полотно “Володимир і Рогніда” (за основу сюжету були взяті літописні події – Володимир Святославич, отримавши відмову від Полоцької княжни Рогніди, захопив Полоцьк, убив її батька, братів і змусив зарозумілу дівчину стати його дружиною).

Представлена картина була високо оцінена не лише радою академії, яка визнала Лосенка як художника видатного таланту та обрала його академіком і дарували звання професора, а й широким загалом його сучасників. Як професор, а згодом і директор академії, Антон Павлович чимало зробив для своїх студентів. Він підготував перший підручник мистецтва: “Пояснення пропорції людини, заснованої на вірогідному дослідженні різних пропорцій древніх статуй, старанням Імператорської Академії мистецтв Професора живопису пана Лосенка для користі юнацтва, що вправляється в малюванні”. Експозиція й малюнки Лосенка використовувалися протягом тривалого часу в Академії, а потім і в московському училищі живопису та скульптури.

Посада директора Академії, лягла тягарем на плечі художника. Йому доводилося щодня по кільканадцять годин проводити в класах, навчаючи молодь. Це обтяжувало та не залишало часу для найголовнішого – писати картини. Окрім того ця посада мимоволі затягувала митця у вир академічних та придворних інтриг.

“Його переслідують, він стомлений, зажурений, змучений тьмою академічних дрібниць <…> Лосенко не в змозі торкнутися пензля; безсумнівно все це призведе його до загибелі. Він найвидатніший художник імперії, але всім до того байдуже, його приносять у жертву”, – писав у листі до імператриці Катерини II видатний скульптор, автор “Мідного вершника” Етьєн Моріс Фальконе.

У 1773 році Лосенко знайшов у собі сили й став за мольберт. Художник розпочав роботу над створення картини “Прощання Гектора з Андромахою”. Але закінчити його Антон Павлович так і не встиг. Все ті ж інтриги не давали вільно дихати, зашморг підступів сильніше затягувався на шиї митця. Він не хотів брати участі в підлих змовинах, тому на нього накинулися з критикою. Несправедливе ставлення призвело до повного усамітнення, а тоді й депресії. Психологічне пригнічення наклало відбиток і на фізичне здоров’я майстра, він тяжко захворів.

Прощання Гектора з Андромахою (1773)

4 грудня 1773 року, ще молодий (36 років) Антон Лосенко віддав Богові душу. Провести художника в останню путь прийшло чимало поціновувачів його мистецтва, зокрема артисти, письменники, поети, живописці. Похований на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі.

Критики про мистецтво Лосенка говорили різне, але завжди поза сумнівами була його висока майстерність та величезна значущість його малюнків для виховання молодих художників. Картини Лосенка завжди сприймалися і сприймаються із захопленням. Їх незмінно оточували й оточують натовпи захоплених глядачів. Нині роботи Антона Петровича зберігаються в музеях України, Білорусі та РФ.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram