Не можна сказати, щоб то був найбільший українофіл у британській історії, але так склалося, що десь так починаючи від Майдану-2014, саме Вінстона Леонарда Черчилля у нас, коли йдеться про змаги за державу, найбільше цитують. Мій друг, художник Тарас із Ірпеня, навмисно видруковував цитати від сера Вінстона і розклеював тоді по Хрещатику. Особливо відаємо найвідомішу, з Черчиллевої промови у Палаті Громад 11 листопада 1947-го:

“Ніхто не робить вигляд, що демократія є досконалою або в усьому правильною. Насправді, як це було сказано, демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх тих інших форм, які були випробувані у той чи інший час; але в нашій країні є поширене переконання, що правити повинен народ, правити безперервно, і що громадська думка, виражена усіма конституційними засобами, повинна формувати, спрямовувати і контролювати дії міністрів, які є його слугами, а не володарями”.

Ця сентенція “демократія є найгіршою, і все ж найкращою” у добу, коли наша власна країна опинилася на межі зникнення, стала одним із прапорів української свободи. “Ніколи не здавайтесь!”, – сказав Вінстон одного разу, адресуючи це послання своїй нації. Але відтоді воно було почуте кожною людиною на планеті Земля, хто брався оборонити власну свободу.

Мабуть, як це личить справжньому генієві Європи, в історії існувало все ж кілька Черчиллів, хоча й в одній особі Вінстона Леонарда. Світ знає передовсім Черчилля-політика, Черчилля-полководця учасника Тегеранської міжнародної конференції 1943-го, практичного “гетьмана” Великої Британії у добу Другої світової. Або як впертого, незламного аж до фанатизму германофоба ще від часів Першої світової, завдяки нонкомформізму якого й була виграна Друга світова.

Зворушливий епізод, свідчення Черчиллевого оптимізму, коли по черговому бомбуванню Лондона, Вінстон стояв із лондонцями, уважно, але з незмінною іронічною посмішкою вдивляючись у руїни. А потім, вказуючи на не дорозбомблений будинок, 61-й прем’єр Великої Британії, зазначив, що німці “попрацювали нехлюйськи”: “Знаєте, чим британці відрізняються від французів? Що більше будинків розбомбили німці, то з дужчою ненавистю ми битимемося. А от французи, коли літаки з бомбами наближалися до Парижу, піднімали руки і просили не нищити музеїв”.

Світ же, передовсім британський, найбільше пам’ятатиме недолугість і комформізм Невілла Чемберлена та затятість і впевненість у перемозі Вінстона Леонарда Черчилля у перші хвилини війни для Британії. Його епістолярні зусилля та харизму, що таки, попри очевидну симпатію Франкліна Делано Рузвельта до Сталіна, таки змусили США грати за британським сценарієм, щоб перемогти у війні. Хтось пригадуватиме Черчилля, однак, як людину, що так і не змогла завадити повоєнній “більшовизації” Європи. Та навряд чи широкому загалові відомо, що Вінстон Черчилль мав принаймні ще кілька цікавих і цілком вигідних для наслідування життєвих іпостасей.

Наприклад, молодий Вінстон Леонард – взірець до наслідування сучасним журналістам та письменникам. Так, на початку 1930-х він узяв наперед гонорар за книгу, яка “не йшла” письменнику, і була дописана аж по Другій світовій війні. Двадцятирічним Черчилль 1894-го року починає свою службу у ненайпрестижнішому з огляду на подальшу кар’єру роді військ – у кавалерії. Гонорари Вінстона Черчилля, що він їх отримує за кілька рядків на місяць за репортажі з Індії, Судану та Куби, перевищували його ж офіцерську зарплатню у півтора рази: Черчиллю британські газети платили за 1 матеріал суму, еквівалентну півторамісячному утримуванню британського лейтенанта в колоніях. 1898 року виходить друком перший Черчиллевий бестселер “Річкова війна”. 1899-1902 Вінстон, уже як відомий журналіст, потрапляє в бурський полон. Оскільки наглядали за бородатим британцем із вічним олівцем у руці абияк, майбутній голова британського уряду здійснює зухвалу втечу з полону. Пройшовши пішки кількасот кілометрів пустелею, а потім взявши участь у битві при Скайон Коп у лавах британської легкої кавалерії сер Леонард Спенсер-Черчилль повертається до Лондону властиво як національний герой і серйозно береться за політичну діяльність.

У 26-річному віці Вінстон Черчилль уперше потрапляє в парламент від партії консерваторів після виборів у Олдгемі. За винятком поразки на виборах 1922 року, відтоді Черчилль незмінно бере участь як у роботі вищого законодавчого органу країни, так і у великій політиці. У 1911 році Черчилль 35-річним стає першим лордом Адміралтейства. Щоправда 1915 як автора невдалої десантної висадки у Галліполі об’єднаної армії з переважно австралійсько-новозеландськими частинами, Черчилля спіткала відставка. В уряді Стенлі Болдвіна Вінстону Черчиллю 1924 року як канцлеру Казначейства доводилося взяти участь у політиці доведення британської економіки до так званого “золотого стандарту”, що спричинило безробіття та спад економіки. 1936 року репутація сера Вінстона ще раз постраждала. Мати Леонарда Спенсера Дженні Джером була американкою. І скоріше за все саме через це, коли Едвард Восьмий зрікся престолу (через кохання з одруженою американкою), Черчилль став на бік короля.

3 вересня 1939 року, на третій день Другої світової, Вінстону Черчиллю запропонували ще раз посаду голови воєнно-морського відомства. У день найтяжчої кризи Британії за ХХ сторіччя, 10 травня 1940 року, сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль, ніби народжений саме для такої миті і для таких обставин, очолив виконавчу службу Великої Британії. Відтоді, до самої смерті 24 січня 1965, жоден британець не сумнівався в обраності, чеснотах та унікальному політичному генієві Вінстона Черчилля. Похорони свого легендарного двічі прем’єра виявили той черчиллевий чільний тріумф. Вінстон став уособлення властиво образу Великої Британії, незламної, переможної за будь-яких обставин, дещо саркастично-цинічної щодо друзів та ворогів, нещадної та милостивої водночас щодо останніх.

Похорони Черчилля

А у фінансовому відношенні Вінстон Спенсер Черчилль, фамільні добра якого були цілком розбадарені родичами-попередниками, цілковито “зміг поставити себе” як письменник. На гонорари від книги “Мальборо: його життя і час” та мемуари про Першу, а потім і Другу світову війну, Вінстон повернув та відбудував свій маєток. А 1953 року ще й став лавреатом Нобелівської премії з літератури “за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності”.

Узагалі-то складається враження, особливо коли читаєш його твори: сер Вінстон по життю був передовсім професійним літератором, а політика – то лише хобі цього симпатичного чоловіка з дитячим обличчям та сигарою в руці. Мабуть, доки існують курці, імення Черчиллеве не вивітриться з пам’яті людської цивілізації: марка курива має Черчилливе “Вінстон”, “Мальборо” ж – прізвище Леонардового видатного пращура-державтворця найкращої і найсоліднішої з усіх земних Імперій.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram