Гортаю сторінки щоденників. Ось 1997 рік. Читаю сповідь юнки про перше кохання, про недоброзичливе ставлення оточуючих. Вражаюся викладеними переживаннями: чи це не спотворить її душу і не зробить такою ж черствою, як у кривдників. Далі поетичне звернення до незнайомця і … на кожній сторінці бажання кохати і жити в любові. Гортаю наступний щоденник, ще один. Відкриваю для себе дівочий світ, про який майже нічого не знав. Вона мене не запрошувала до нього, я не був настирливим. І зараз – не запросить, але тепер не має етичних перепон до читання чужого щоденника, хай навіть щоденника дочки. Бо її немає. Вона мужньо боролася з підступною хворобою. Допомагало те, що вона “навчилася спілкуватися з Богом”. Її волі до життя дивувалися лікарі. Але хвороба виявилася сильнішою.

Ми з нею обговорювали і плани лікування, і чим займатимемося після її одужання. Вона випромінювала впевненість у перемозі над хворобою. А в щоденник записувала вірші, які свідчили про те, що вона критично оцінює перебіг лікування і розуміє, скільки їй відведено. І раптом я осягаю: вона підтримувала в мені надію і не хотіла мені завдати болю! Дочка ніколи не говорила зі мною про можливий свій відхід, але від жовтня почала готуватися до нього (“Кру-кру. В чужині умру, чи вернувшись в Україну, звідтіля до зір полину вихорцем?”). Хотіла жити (“Господи дякую, що день прожила. Дай безболісної ніченьки”), але готова була прийняти Господній рішенець. Сильна натура!

Майже весь час хвороби, оскільки Христина не могла говорити, ми спілкувалися письмово. Точніше: я говорив, вона писала. Починалося з мого вітання, коли заходив у лікарняну палату: “Привіт, Куйбіда!”, – піднімаючи стиснутий кулак до рівня плеча. Вона, уміхаючись і повторюючи мій рух, брала зошит, щось писала і простягала його мені. “Ми переможемо!”, – завше читав я. Тепер, перегортаючи сторінки зошита, списаного нею, не тільки згадую наші розмови, але й бачу зовнішній вияв прогресування хвороби. Особливо це помітно в останні три-чотири тижні. Думки стали розхристаними, перестрибували з теми на тему, наче намагалися охопити все. В реченнях почали з’являтися помилки, далі – в написанні слів. Але поезія залишилася! Останній її запис – подібний на обірвану діаграму серця, що зупиняється.

У місяці, проведені з дочкою, я краще зрозумів не тільки її, але й життя. Вона навчила мене його любити і з вірою дивитися у майбутнє. От тільки без жалю приймати даність я не навчився.

Христина була жвавою, допитливою дитиною. Любила слухати оповіді бабусі Катерини і невпинно розпитувала її про все, що чула чи бачила.

“Дитинство у мене було вишите кольоровими нитками: ріки, гори, полонини… Боса ватага вічно голодних “горобців”. А найбільше в пам’яті горище. Там пахло теплим сіном, дідусевим тютюном. Поряд із ластів’ячим гніздом, звісно, непосидюща я”.

Верховодила над вуличною дітворою. Виросла бунтаркою, яка не сприймала цього світу вади, не хотіла жити за його правилами і лекалами, хоч не цуралася його. Не зважала на умовності і тягнулася до невідомого. Була щирою і доброю. На противагу цьому хисткому і непевному світу Христина старанно вибудовувала свій суб’єктивний світ з поезії, фарб та любові.

Вона любила життя і Україну. А тому не могла змиритися з втратою матері, із загибеллю українців на сході у війні з Росією. Не була конформісткою і дуже гостро реагувала на будь-яку несправедливість. До себе ставилася критично, але випромінювала впевненість і в словах, і в діях.

Нам Христина (27 жовтня 1981 року – 16 грудня 2020 року), окрім спогадів, залишила вірші, картини і тепло своєї любові, як свідчення про те, що вона не тільки настирливо шукала своє призначення, але й розсувала межі можливого для неї.


Фото надане автором публікації

Незнайомцю! Ми можемо бути разом, здолавши безодню між нами, Своїм коханням і готовністю сприймати іншого таким, як він є.
Я вірю – так буде і в переплетінні наших рук згинуть сумніви.

04.11.1997


Цей світ жорстокий
голубити буду,
ніжити буду,
Щоб став добрішим.

18.11.1998


В душі, як у ядрі земному,
Температура наростає.
Настане час – як зірка спалахну,
Чиста, наче слово.

03.05.1999


Впала? Встань. Вперед іди!
Сльози – витри! Біль – стерпи!
А образи – позабудь!
Саме як? А як-небудь!

03.09.1999


“Кохання”
Вдивляюся в суть цього слова
Знову, і знову, і знову.
Хочеться вірити, снити
І безперечно – жити!

07.09.2000


“Сон”
Чудовий день.
Дерева, одягнені в багряно-жовті шати,
похиливши голови, проводжають у путь ,
з якої вороття не має.
В темну безодню везуть мене коні,
долаючи власний страх.
Іржання їх чують скуйовджені хмари,
притьма ховаються з жаху.
Переходить дорогу тінь.
Харапудяться коні.
Перевертається карета,
а тінь ненависно дивиться на мене.
Дерева відвертаються
і піднімають пожовклі віти,
шукаючи спокою!

16.12.2000


Сакура цвіте. Світанок.
І бажання поклик потаємний.
Я теж розквітну на весні,
Для того, щоб життя подарувати.

27.04.2001


“Хто шукає, той знаходить!”

У просторах синіх
Понад нами
Там кружляла голубівна
Із вітрами.
Ой, кружляла голубівна,
Коло вила,
Та шукала доріженьку,
Що згубила.
Ой кружляла та кружляла
В висях горніх,
А над нею громовиця
Чорним-чорна.
Затулили хмари щільно,
Всі дороги.
Б’ється з ними голубівна,
Що є змоги.
Коли вдарила в півнеба
Блискавиця,
То побачила дорогу
Біла птиця.
Ой, знайшла свою дорогу,
Полетіла.
Білопера голубівна
Легкокрила.

07.07.2002


“У просторах синіх
Понад нами”…
Лелеко милий,
Ти прилетів
У гніздо,
Що вихололо
Через зиму.
Лелеко милий,
Ти захотів,
Щоб зацвіло воно
Дітьми твоїми
Наперекір дощам
І вітру.
Де б ти не був,
Лелеко мій,
Тобі домівка сниться!

20.04.2003


Поринаючи в хвилі гірського озера,
Відчуваю силу глибин:
Води і своєї суті.
Поєднані з небесним простором,
Вони породжують
несамовите бажання:
жити на вершині стрімкій,
де подих, значить – життя
чи вічність польоту.

06.06.2005


Хворію, як кожен.
Не захворіла б душа,
Не втратила б чарівні струни
І переливи звуків їх,
Коли веселкою, після грози,
Розмаяна вітрами, оновлена,
Омита краплями цілющої води
Летить до кожного
З любов’ю, тою,
Що вічно з нами!!!

05.06.2006


Щастя моє.
Думаю, в світі є
Щастя, яке шукаю.
Тільки воно моє –
Той, кого я кохаю.

Знаю, що й він шука,
Стрічі швидкої прагну.
Це, напевне, його рука –
Серце йому простягну.

15.06.2006р.


Посміхаюся сонцю.
Літо.
Минула весна
Дорогами грузькими.
Кожну з них
душею зустрічаю.
Куди не гляну –
три дороги.
І яку б не вибрала
На кожній тебе зустрічаю!

13.08.2006

Фото надане автором публікації

Очі-ночі, це про тебе, любий,
Очі-зорі, це також про тебе,
Сонця очі – це лише для тебе,
Щастя очі – це твої для мене!

22.11.2006


Тобі я сонцем світити буду.
Зневажу кпини і пересуди.
Для тебе стану ясним промінням –
Зігрію душу твою осінню.
Весняним цвітом ввіллюсь в бажання.
Бо я – єдина,
Бо ти – кохання!

21.12.2006


Ти – подарунок зими.
Такий не подібний на всіх
Порівняти зі снігом –
Не можна!

17.01.2007


Слова…
Душа окрилена тобою.
Політ її величний.
А поруч твоя.
Назавжди?
Та не важливо на скільки.
Важливо, що вони зійшлися!
А можливе прощання-
Лише мить у дарованому польоті!

25.01.2007


Кому і що розповісти про тебе.?..
Ти – не розкрита таїна!
Сонце і зорі мовчать про тебе.
Вітер мовчить!
Ти – таїна, що розкрити
Не вдалося
Поки що нікому!
Та я зможу!

29.01.2007


Що не вмира ніколи?
Душа!
Чим я живу від нині –
Тобою!
Що подарую людям?
Любов!
А сміюся чи плачу –
Немає різниці!

11.02.2007


Душа…
Болить,
сміється,
плаче,
тремтить.
Болить – бо жива,
Сміється в радощах,
Плаче від образ,
Тремтить –
коли торкнешся струн її.
Яку мелодію добудеш з неї?

24.02.2007


Хтось думав, що дивна.
Хтось думав, що сумна.
Пробі!!! Я – наче ця весна,
Замріялась!

Сонцем душа живе,
Коханням зігріта.
Він приніс відчуття нове
Із букетом весняних квітів.

04.04.2007


Ми – два півні,
Але це не той двобій
В якому хтось виграє.
Ми – рівні,
Ми – Двоє.
Не маємо права
Руйнувати.
Лиш – будувати.
Без застережень!!!

27.05.2008


Фото надане автором публікації

Життя дороги,
Перехрестя…
і я посередині.
Молю Бога,
Щоб уберіг усіх
від чвар і втрат.
Любов – усім розрада,
І душ до сонця порух…
Затемнення надходить –
Мить
І серце заболить,
Хоч стій, хоч падай!

26.07.2009


Ніколи не вірила,
Що сила моя
У слабкості.
Тобі не довірила
Слабкість посіяти
В радощі.
І ніколи не каялась,
Не просила
Пробачення…
Що ж мені , що
Тепер зосталося?!
Промінь очей.
Сум ночей,
Подих серця…
Мої бажання
Втомилися
від чекання.
Де ти?

28.07.2009р.


В житті все складно,
Легко в небутті.
Але навіщо переходити до нього,
Якщо не пізнав життя,
не зрозумів свою суть
і не з’ясував,
з якою метою
тебе приведено на цей світ,
Що повинен зробити?
В небутті – пропливеш хмаринкою в небі,
Дощем розсієшся, усміхнешся сонцем.
Це так мило!
А в житті?
Грозу стрічаю,
Шквал не минаю,
Громовицю викликаю,
Щоб з’ясувати свою сутність.

03.08.2009


Вітре мій, не загуби мене!


Душа – перехрестя всіх доріг

17.03.2010


Ти запитав: “Цей вірш про мене?”
Я відповіла: “Життя для тебе!”

11.09.2010


Мені так треба
ковточок неба,
що знемагаю.
Тебе благаю –
Прихили його!

11.10.2010


Мій добрий ангел прилетів
Мій охоронець:
Слово!

17.12.2010


Сніг у травні
Падає сніг сріблистий
На обережне листя,
На руки мої та вії.
Я його розумію…
Розумію листки зелені:
Притулились вони до мене.
Пригортаю дерева ніжно,
Зігріваючи їх поспішно…
І слова твої – сніговиця,
Та душа моя оновиться.
Підійметься зігріта в небо.
Падає сніг.
Так треба.

01.05.2011


Не претендую на почесті,
Бо душа не тим жива.
Хай думають всі,
Що їм хочеться,
Для мене це – тринь-трава.
Про дивачку Христину котиться
Чи то слава, чи поговір,
А мені просто жити хочеться,
І рости в небеса, до зір!

11.07.2011


Осики завмирають зелен-віти,
А я стою у розпачі терпка.-
Не вмію я із вітром говорити.
Біда така.

Але мене природа не обдурить,
Бо я її маленьке дитинча.
Вона для мене – прихисток від бурі
В твоїх очах!

07.09.2011


Бажаю кинутися в тан –
Вечірню осінь,
З вітрами втнути, щоб аркан.
І все. І досить.

03.11.2011 р.


Минуло 20 літ і я зміцніла.
Минуло 30, а що далі?
Що залишилось ? Що відлетіло
По вертикалі?

28.11.2011


Не божество я –
Грішна і земна.
Моя любов –
Не сонцеликі стяги.
Я розумію все,
І це – моя вина.
Потрібна ж віра –
Джерело наснаги!

22.07.2012


Питаюся: “Кохаєш ти?”
Нервуєшся, бурчиш: “Не треба”.
Я ж хочу тільки доброти,
Яка чолом сягала б неба.

Тепла, промінчику ти мій,
Я не випрошую нічого,
Питань причину зрозумій,
Знайди шляхи до серця мого.

Як не кохаєш – відійти.
Нехай вершиться воля Божа.
Тепла ясний промінчик – ти
Мені змиритись допоможе.

06.09.2012


Казала:
Вірю,
Знаю,
Сподіваюсь…
Казав:
Вірю,
Знаю,
Не припускаю.
Тепер
Абстиненція
Від життя.
Хоч ріж,
Хоч край –
Не бачиш край!

15.12.2012


Твої я очі пам’ятаю!
Палкі і ніжні водночас
У сутінках садів квітучих
Вони під небом зоряним
Будили пристрасть незбагненну.
Як тінь минулого похмура,
Іду, не знаючи куди,
Можливо, біль, що серце крає,
Дорогу знає.

28.03.2013


Прощай, моє кохання.
Ти був для мене всім!
Тепер – довкола пустка.
Ти серце взяв моє,
побавився й забув,
приваблений красою іншої.
Коли захоплення минуло,
згадав, прийшов і я,
вслухаючись у лагідні твої слова і клятви,
не прощаю і прощаю.
Бо кохаю.
Який це хрест важкий:
повірити в брехню,
але самою не стати нею.

25.05.2013


Посміхаюся,
А в душі печаль.
І чим я не хороша?..
На погоду львівську схожа:
Як плачу –
Сонце аж пала!

29.05.2013


Я кохати не вміла
І в коханні згоріла.
Сивим попелом стала,
Бо відчайно кохала.
Відпусти мою душу,
Я покаятись мушу:
Не у стражданні –
У великім коханні.
Чим же я согрішила,
Що його прогнівила?

27.06.2013


Розмовляю з тобою,
Як з другом,
Чекаю поради.
Мудрую.
А потрібно
Навчитись мовчати,
Слова мої всує!

09.08.2013


Не чекаю прощення,
Але:
Вірю і надіюсь.
Що зійде сонце –
Нас не омине.
І хто ж то знає,
Кому який тоді Господь
Вготує шлях.
Хто з нас прощав і милував –
Не знаю.
В житті, як в казці,
Мабуть, буде так:
“Хто не любив,
той прощення немає”.

25.08.2013


Чуєш, кричу,
Чуєш, кличу,
Через темінь,
Через біль.
Не у тебе прошу:
“Прости!”
Прошу: “Прости”
У кохання,
В якому воєдино
зливаються душі,
Бо єднання це
ми порушили.

08.09.2013


Мовчи, тепер не треба слів.
В житті було між нами різно.
Із нас кохати хтось не вмів,
А хто саме – гадати пізно.

10.10.2013


Признаюся: тебе кохаю!
Душу свою тобі
Посилаю на поклін,
Прошу, зрозумій,
І серцем відчуй,
Що у цім двобої
Залишився “Ти” і “Я”,
А не “Обоє”!

20.10.2013


Кара!
Страждає не тіло,
а душа
від неї.
Пам’ятає слова,
Мовлені наостанок:
“Я і Ти”, а не
“Ми”.
А я несміло:
“Бути” чи
“Не бути”?!

05.11.2013


Ми розійшлися ось і все!
Мине, забудеться з роками,
А біль вітрами рознесе,
Лиш на душі залишить шрами.

Тебе судити не берусь:
Добро ми нарівно ділили,
А зло віддай – я розберусь:
На це у мене є ще сили.

12.11.2013


Я – лише келих вина.
Пригублений, недопитий.
Я – тріснута самотина,
Яку не розбити.
Я – усмішка на вустах,
Яку зірвав ти.
Я – вільний у небі птах!
Та це – півправди.

15.11.2013


Тебе, кохання, забути мушу.
Свою образу, твою огуду.
Заглянеш сонцем гарячим в душу,
Не буду тліти – палати буду!
Чи променем стану!

23.11.2013


Спокута…
Каяття…
На двох
Одна провина,
Чия вона?
Хто винен,
Що нині я самотня?
Хто спокутує,
Не мою провину?

11.12.2013


Фото надане автором публікації

О Боже, як в цім світі жить?
Чому так сталося, за віщо?
Чому прийшла погана мить
І нахваляється зловіщо:

“А далі буде гірш і гірш”.
Хай буде так, як має бути!
Мені залишиться цей вірш,
І що не можу я забути!

Тебе зі мною вже нема,
Та в серці міститься частинка.
Не забере її зима.
Вона – кохання намистинка.

29.12.2013


Водо Йорданська, промий нам очі.
Ти, Слово Боже, прилинь із ночі,
Ввійди, як помста, в серця гарячі.
Просніться люде, Вкраїна плаче!

25.01.2014


Живи, як дерево. Воно відображає мудрість життя.
Весною- повниться життєдайними соками та розквітає.
Влітку – буяє зеленню.
Восени – барвистими чарами спокушає.
Взимку – завмирає, чекаючи весни.
І ніякої депресії.
Тільки жага – жити!

26.02.2014


Лякали колись, лякають і нині:
“Прийде вам кінець і Україні”.
Свобода нам снилась, сниться і досі,
Бо наші звитяжці копаються в носі .

27.08.2014


Якщо твій друг в бою упав –
Не кричи від болю,
На звільнене місце стань!..

05.09.2014


Були століття боротьби.
Вони крізь мене перейшли…
Я чую серцем подих смерті
І клич звитяги.
Тому лаштуюся до бою!

29.09.2014


Не плач,
Сльоза не втішить.
І не розрадить.
Живи любов’ю,
Любов – не зрадить,
Це не кохання:
Жага відсутня,
Але покаже,
Що є посутнє!

19.10.2014


Коли помирає кохання –
Серце кричить від болю,
Коли зникає кохання –
Серце тужить в самоті.
Коли освятиться мить
І зросить кохання душу,
Серце тоді тремтить, –
Сподівається.

03.12.2014


Я пам’ятаю сказане тобою
На перехресті пройдених доріг.
Тоді я поріднилася з журбою.
А ти не зміг.

Тільки погляд впійманий в змиг ока
Розтривожив душу, не слова!
Притулюсь до нього ненароком:
Таки жива!

15.08.2015


Слову “кохання” –
Не вірю,
Не умліваю від нього.
Слову “розлука” –
Не зраджую.
Яке слово буде останнім
Не знаю.

17.12.2015


Світе, світоньку широкий.
З твоєї милості
живу.
Від жорстокості-
мужнію,
А від щирості –
добрішаю.
Хай тобі грець!
Де на все це
Взяти сили!

06.02.2016


О, Боже, як в цім світі жить?
Чому так сталося зі мною?
Чому в таку пресвітлу мить
Я плачу і нема спокою
Моєму серцю, що тремтить
І рветься знову, знову, знову
Хоч знає, що урвалась нить,
До тебе!

20.10.2016


Ой матусе моя, ясен променю мій,
Ти блукаєш сама у пустелі,
Де думок навісних надокучливий рій
Доріженьки роковані стелить.

Ти пішла на зорі лиш прокинувся світ-
Неуловний, але не зникомий,
Оминаючи страх уже скількись-то літ
І бажання напитися втоми.

У висотах дзвінких ясне сонце сія,
Розлітається братство крилате.
Ясен променю мій, голубівно моя,
Чи знайдеш те, що сміла шукати?

29.11.2016


У житті над прірвою
Завше тримала
В очах горизонт –
лінію буття.
Від неї – можна вгору –
до майбуття.
Можна і вниз –
До небуття…
Що вабить більше?
Буття!!!

16.07.2017


Ми близькі і далекі водночас:
Нас об’єднали почуття,
але роз’єднали тисячі днів
Не прожитих спільно.
Ти не захотів сплести з них вінок,
Щоб повісити його під образами!

12.02.2018


Чи соромно, чи смішно –
Життя прожити грішне?
Але, живу і мрію,
Плекаючи надію,
Що в кожній добрій справі
Залишуся живою!

29.03.2018


Стражданням молись.
Без них ти – ніщо!
Світ ні добрий і ні злий.
Це – люди.

15.10.2018


Я втомлена собою!

24.11.2018


Любов’ю таки живу!
З неї черпаю сили,
Наснагу, жагу нову,
Схожу на тебе, милий.

Я завше у ній жила
І зберігала пильно.
У мене є два крила:
Ти і любов всесильна!

07.01.2019


Наснився бусьок
У польоті,
Наснився легінь
У гризоті.
Всміхнулась тихо,
Сльоза пече,
Але від лиха –
Не утечеш.
09.11.2019


Мріє день світанком.
Бажання з сутінок виходять
І промінь осяває душу.
Помолюся,
Щоб мати силу.

05.07.2020


Ще крок до відчаю, безтями!
До головної у світі ями…
А як же серця палкий вогонь?
Я знову в герці!
Не осторонь!!

07.08.2020


Моя розхристана душа
Додому рветься,
Моя смарагдова сльоза
Іще сміється.
Моя покривджена любов
У світ кигиче.
Чому від мене відійшов,
Мій чоловіче?

27.09.2020


Я не стану променем отим,
Що навік життя твоє зігріє.
Бо лечу у завтрашні світи
Пошукати викинуті мрії…

Довелося каменем лягти
На усі не ходжені дороги.
Ти його не зможе обійти –
Зраниш, знай, об мене босі ноги.

30.09.2020


Скажи, де Бог кінці сховав
Усього сущого на світі?
Чи буду я серед отав?
Повернусь в літо?..

15.10.2020


Чи повернуся до Львова – не знаю.
А тут мені приснилось літо,
Яке до болю я чекаю,
Щоб далі жити!

25.10.2020


Тепло долонь і погляд ніжний
Так душу гріють!
Пробач мені, моє конання,
що жить не вмію.
Пора мені, уже пора
За синій обрій.
Тобі бажаю я добра.
Хай буде добре!

21.11.2020


Всесильний Боже, Отче всемогутній,
не полишай самотньою в біді.
Даруй мені без болю день майбутній,
Всели надію в груди молоді.

Я жила, Боже. А тому грішила.
Як птаха в небі вільною була.
Хворобу, що політ мій підкосила,
З тобою подолати б я змогла.

Раділа світу, хоч не все сприймала,
Боролася, втрачала і т.д.
Хоча тоді, довірлива, не знала
Яким то тертям доля поведе.

Пробач мені, мій Боже, я благаю!
Дай сили гідно згладити вину.
Покару справедливу відбуваю,
Потрапивши, як ти, в самотину.

В житті хотіла щастя і кохати,
А не терновий з болями вінець.
Даси мені хворобу подолати?
Який твій, Боже, буде рішенець?

25.11.20


Шкоринка смутку і жалю у мене є.
Бажаєш?
В долонях я плекаю вранішню зорю.
Ти можеш?
Відкриюсь пахощами трав.
Відчуєш?
Залишу лише марева туман.
Прощай!

26.11.2020


Я в забороненій зоні.
Дороги назад не має?
Складаю в мольбі долоні,
Готуюся у безкрає.

27.11.2020


Терпіння,
шаленство,
безумство.
Це не слова –
Це стихії.
Серед них
Тільки б трішечки сонця –
Для щастя,
І багато простору –
Для каяття…
Боже! Боже!
Дай ще пожити.
Дай мені у літо увійти,
А душі – словами прорости.

01.12.2020 р.


Життя прекрасне?!!!
Не завжди? Таки завжди!…
Я тихо гасну…
І готуюсь відійти.

Боюся болю,
Неуникної біди…
Але це – доля.
Лише б достойно відійти!

Забракло сили,
Щоб вступити у літа…
Для тебе, милий,
Я тепер уже не та.
Не та…!

05.12.2020 р


Я залишаю світ
З веселкою і вітром.
Анамнез: Жила. Пізнавала. Боролася.
Статус: Бажання не пройшли дарма.

08.12.2020


Матусі
Сувора і ніжна, білявко моя,
Твоє прошепочу у тиші ім’я.
Ти дивишся серцем крізь тисняву літ
На мене, невдатну, лукавенький світ.
Тобі усміхаюся, лину навстріч.
Зустрінемся скоро під блимання свіч.
Над нами зімкнеться холодний огром:
Ми знову укупі, ми знову разом!

09.12.2020