Якщо Неаполь вважається батьківщиною піци, Мілан – батьківщиною ризото, то регіон Лігурія в Італії – праматір фокачі – найвідомішого італійського хліба. Фокача є однією з найстаріших страв Італії. Навіть для піци вона вважається пра-пра-родичкою, адже піцу почали випікати набагато пізніше.

То ж фокача – це італійський хлібець (іноді він схожий на прісний млинець, іноді на пухкеньку паляничку). Її готують із різних видів борошна. Традиційно вона має в собі лише три компоненти – борошно, вода й оливкова олія. Все інше – фантазія пекарів. Фокача може бути як здобною і пухкою (на дріжджах), схожа на шматок несолодкого бісквіту, а може бути прісною і тонкою, подібною до основи для піци.

Форма фокачі довільна, можете випікати її хоч паралелепіпедом, головне щоб у ній були присутні потрібні інгредієнти. Деякі пекарі випікають як солону, так і солодку фокачу. Якщо говорити про начинки, то найчастіше вона має сирну начинку.

Етимологи довели, що слово “focaccia” означає “спечена в золі”. Так, її дійсно спочатку випікали в золі, що лишалася після вогнища. У часи Римської імперії (а саме тоді з’явилась фокача) її випікали на відкритому вогнищі, прямо посеред хати. Це місце в будинку називалося “фокус”. До відома, у ті часи оливкова олія коштувала дешевше борошна. Італія славилась своїм флотом, а ніяк не пшеничними полями. Моряки, до речі, не брали на борт готовий хліб, а лише інгредієнти та влаштовували вогнище вже на палубі. Їли ж вони першу фокачу, розламуючи руками, вмочуючи їх спочатку у воду з додаванням оцту.

У Середньовіччі прісний пшеничний хліб також був популярним. Католицька церква використовувала фокачу для богослужінь, де вона уособлювала собою тіло Христа. Саме для богослужінь фокачу випікали прісною і без додаткових інгредієнтів.

Читайте також: Хлібні історії. Чіабата

Читайте також: Хлібні історії. Маца

Зараз класична фокача готується в кам’яній печі на дровах і подається до закусок, салатів і супів, а може навіть використовуватись, як хліб для бутербродів. Перед випічкою фокачу змащують оливковою олією і пальцями роблять впадини. У цих лунках у процесі випікання збирається олія та ароматні трави.

Традиції приготування різні в залежності від регіону. У регіоні Барі фокачу готують зі свіжими помідорами та тонко нарізаною картоплею, у Генуї її приправляють олією і червоною цибулею, у Лігурії готують фокачу із сиром. У регіоні Венето солодка фокача є традиційною Великодньою стравою, до складу якої може входити апельсинова цедра, гвоздика, ваніль, порошок фіалкового кореню і граппа, а притрушують її цукром і пелюстками мигдалю.

Ось один з найпростіших рецептів сирної фокачі:

Змішати 200 грамів борошна та 50 олії, замісити з додаванням холодної води. Залишити на якийсь час у плівці в холодильнику. Потім скатати кульки з тіста, розкатати їх і з’єднати між собою, поклавши між ними нарізаний козячий сир. Трохи поробити пальцями лунки, посипати сіллю, помастити олією, посипати травами на свій смак і відправити в розігріту духовку. До речі, коли ми говоримо тут про олію, ми маємо на увазі лише оливкову. До складу можна додати дріжджі, а воду замінити молоком – це вже на розсуд пекаря.

Відмінність фокачі від багатьох видів традиційного хліба в тому, що з нею можна імпровізувати та шукати все нові смакові варіації.

У Лігурії фокачу можна придбати в фокачеріях, яких в регіоні дуже багато. У кожній з них можна знайти більше двадцяти видів фокачі – усе залежить від польоту фантазії їхніх власників. Найприємніший момент у фокачеріях, коли власник виходить до гостей, щоб спитати, як смакує фокача і яка гостям сподобалася найбільше. Що тут скажеш, італійська гостинність тішить. Простий інтер’єр, лляні скатертини, недорога та смачна їжа й гостинність хазяїна – іноді це в рази дорожче за химерність дорогих ресторанів.

Цікаво, що італійці винайшли фокачу бо потрібно було якось економити на харчах, особливо воїнам, морякам та й посполитим, а зараз вона подається в найреспектабельніших ресторанах світу.

В Італії, навіть поза межами Лігурії, фокачу придбати можна всюди. Вона тут і в продуктових крамницях, і індивідуально спечена в кав’ярнях, дуже різна на смак.

Тож випікайте фокачу вдома, коли чекаєте на гостей, або шукайте в італійських ресторанах і завжди пам’ятайте: без куті немає Різдва, а без фокачі – Італії!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram