“Мама-міа, Бравісіма!” – так і хочеться повторювати, відкушуючи хрумку теплу скоринку запашної чіабати.

Випічка світло-коричневого кольору, злегка посипана мукою, її колір на зрізі біло-солом’яний, вона має інтенсивний аромат, а ще ледве вловимий присмак волоського горіха – ось так можна описати цей хліб.

Слово “Чіабата” в перекладі з італійської буквально означає “капці” через свою “капцеподібну” форму. Напевне й через м’якість хлібця всередині також. Чіабату зазвичай виготовляють із пшеничної муки та дріжджів з додаванням оливкової олії.

До речі це ми, українці, називаємо хліб “чіабата”, а італійці кажуть “чабата” – саме так це слово правильно читається італійською.

Фактично, землячка фокачі, чіабата з’явилася в Лігурії. Хоча на відміну від фокачі зараз чіабату виготовляють не лише по всій Італії, а взагалі по всьому світу. Наприклад іспанці в Каталонії вважають її своїм національним продуктом, назвавши xapata.

На жаль жителі Римської Імперії не мали змогу порівняти ці два традиційні лігурійські хліби (фокачу та чіабату), так як остання з’явилась зовсім нещодавно й має навіть офіційну дату першої випічки в Італії – 1983 рік (інші джерела вказують на більш точну дату – 21 вересня 1982 року). Її вигадав італійський мірошник Арнальдо Кавалларі (до речі колишній гонщик, чемпіон раллі 1962-1964 та 1968 років) з містечка Андрія, що біля Венеції. Його хобі було проводити експерименти з тістом, роблячи різноманітні заміси. Тож одного дня це хобі перетворилось у всесвітньо відомий винахід, що перевернув світ сандвічів.

У ході пекарських експериментів сеньор Кавалларі познайомився з Раймондом Калвелем, батьком французького багета. Думаю, що це знайомство й привело до винаходу чіабати. Адже і багет, і чіабата мають одну спільну особливість – вода, багато води в суміші тіста.

До речі, пан Арнальдо є активним учасником соціальних мереж і на Фейсбуці ви можете ознайомитись з його дописами, або написати листа подяку за смачний винахід.

Хліб за ліцензією Арнальдо Кавалларі наразі випікається в одинадцяти країнах світу. Зараз король хліба випускає свою марку борошна. Торговельна марка Ciabatta Italiana зареєстрована в 1989 році.

Уже в 1985 році чіабату почала випікати в Британії компанія Marks & Spencer. Хоча цей хліб не зовсім підходить до традиційної британської кухні, він отримав неабиякий успіх на Туманному Альбіоні. За два роки першу чіабату випекли у США в Клівлендській пекарні. Ця пекарня привезла з Італії трьох пекарів, які й налагодили виробництво хліба. Чіабата набула популярності тут, як свіжовипечений хліб, а також як заморожений напівфабрикат. Пекарня на своєму сайті наголосила, що хліб, перед тим, як попасти в піч, має готуватися 24 години.

Є два різновиди чіабати:

Ciabatta integrale – випікається з цільнозернового пшеничного борошна;
Ciabatta al latte – тісто замішується з додаванням молока.

Особливість тіста для чіабати в тому, що воно має бути рідким, як каже сеньор Арнальдо “мокрим”. Також важлива наявність води в печі при випіканні.

Зараз чіабату в Києві можна придбати не лише в маленьких пекарнях, а й в супермаркетах. Через невеликий розмір хлібця, більшість споживачів купують його для бутербродів (розрізав навпіл, поклав все, що любиш, склав докупи і ситний обід готовий). Найчастіше хрумка зовні, чіабата неймовірно ніжна й пориста всередині.

На сайтах онлайнових магазинів, які продають борошно та різні пекарські суміші, можливо замовити суміш для виготовлення чіабати. Це чудовий винахід для людей, які не готові проводити власні пекарські експерименти, довіряючи поєднати інгредієнти професіоналам.

Приватні пекарні випікають чіабату за різними рецептами, додаючи в неї кунжут, сир, оливки, або суміші італійських трав. Чіабата буває світлою і темною також. То ж якщо ви знайшли в своєму місті пекарню зі смачною чіабатою, можете купувати її з запасом. Тримати чіабату можна до трьох днів в полотняному мішечку, або ж у морозильній камері – саме так вся Європа і робить, мало хто ходить за гарячим хлібом щодня. Достатньо просто дістати хлібець із морозилки та розігріти в духовці, або ж почекати поки він стане придатним для вживання при кімнатній температурі.

Хоча для того, щоб зробити брускети, чіабату краще підсмажити трохи, а вже потім додавати все, що ви любите. Я, наприклад, найбільше люблю намастити її сиром горгонзола, а зверху покласти слайс помідора.

Чіабата – річ калорійна, але ж хіба можна відмовляти собі в шматку смачного хліба, краще вже додати спорт у своє життя, щоб бути ситими та стрункими одночасно.

Особливість чіабати в тому, що вона несе в собі смак старовинного домашнього хліба, в якому немає штучних інгредієнтів, лише природні складові та ледь вловимий присмак Італії.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram