Григорій Квітка-Основ’яненко – перший класик художньої прози та соціально-побутової комедії в літературі. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови. У своїх творах він порушував питання про високоморальні та етичні якості людини, акцентував на особливостях національного характеру, специфіці мислення, вірувань, звичаях, побуту, на цінностях та ідеалах українців. Його сентиментальна проза мала вагоме значення для становлення оповідного дискурсу в українській літературі. Критик Віссаріон Бєлінський після прочитання повісті “Маруся” зазначив: “Ми не спроможні висловити тієї насолоди, з якою прочитали її. Загальне захоплення публіки, одностайні похвали всіх журналів цілком виправдовують враження, яке справила на нас ця чудова повість”, а Тарас Шевченко у листі до письменника відписав: “Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. Ваша “Маруся” мені так розказала”.

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 в селі Основа, що на Харківщині. Рід Квіток походив зі знатної козацької старшини Слобожанщини. У сім’ї шанували рідну мову, історію та культуру. Влаштовували літературні вечори, на яких звучали твори українських митців. А ще в маєтку був аматорський театр, у якому Григорій часто грав комічні ролі. Змалку любив розглядати картини в художній галереї дому, тут було зібрано чимало полотен талановитих художників, серед яких зберігався портрет поетеси Марусі Чурай. Частим гостем у маєтку був Сковорода, малий тезка з радістю декламував філософу його ж вірші напам’ять. А ще – вчив байки Петра Гулака-Артемовського та великі уривки “Енеїди” Котляревського. Читав Мольєра, Сервантеса, Ломоносова та Жуковського – загалом усе, що траплялося на очі. Любив слухати народні казки, легенди, міти про героїчні подвиги козаків. Усе це вплинуло на формування мистецьких смаків юного Квітки, і виховало в ньому любов та пошану до української літератури та повагу до простих трударів.

Родинний маєток Квіток в селі Основа

Основи освіти хлопчик здобув вдома, трохи згодом його віддали до Курязької монастирської школи (нині виправна колонія для неповнолітніх чоловіків). По закінченню Григорій чотири роки був послушником при монастирі, іти в ченці його намовив Сковорода – так говориться в одних джерелах. За іншими, податися до монастиря його змусило нерозділене кохання. Відмова дівчини змусила Квітку шукати душевного спокою за товстими мурами храму Божого. Та зрештою почуття згасли, душевні муки відпустили, і чоловік повернувся до світського життя.

За два роки Григорій оселився в Харкові й поринув у культурно-громадське життя. У 1812 році Квітка став очільником Харківського театру, брав активну участь у створенні інституту шляхетних панянок і жертвував на нього чимало коштів. Організував відкриття губернської бібліотеки, окрім того ініціював створення кадетського корпусу в Полтаві. У 1816-му Григорій започаткував видання харківських журналів “Украинский вестник” та “Харьковский Демокрит”. У них він публікував і свої перші твори, серед яких фейлетони, жартівливі вірші. Найцікавішими для читача того періоду були “Письма Фалалея Повинухина”, низка прозових сатир, написаних до видавців журналу від поміщика-невігласа. Тоді й узяв псевдоніми – Квітка-Основ’яненко (від села Основи, де він народився).

Як предводитель повітового дворянства Квітка зробив вагомий внесок у розвиток освіти та культури Харківського повіту.

Починаючи з 1827-го, Григорій звертається до драматургії. Його перша книга мала назву “Малороссийские повести, рассказаные Грыцьком Основьяненком” вийшла в 1834-му, друга – за три роки. Найвідоміші твори письменника:

  • “Конотопська відьма” (1833), екранізовано в 1990-му;
  • “Маруся” (1832);
  • “Салдацький патрет” (1833);
  • “Сватання на Гончарівці” (1835), екранізовано в 1958-му;
  • “Пан Халявський” (1839);
  • “Сердешна Оксана” (1841);
  • “Козир-дівка” (1838);
  • “Ганнуся” (1839);
  • “Шельменко – волосний писар” (1829), екранізовано в 1971-му.

Квітка успішно поєднував літературу з державною службою. Із 1832 року він був суддею, а згодом керівником Харківської палати головного суду. Обраний членом данського Товариства антикваріїв (археології) Півночі.

Окрім літератури та служби, у Григорія було насичене особисте життя. Тетяна Пряженківська – прима харківського театру була коханою жінкою письменника. Він вже хотів поєднатися з нею в шлюбі, але його мати противилася тим зносинам. Жінка, не догво думаючи, вийшла заміж за іншого, але й Квітку не відпускала. Так і жили в любовному трикутнику – Тетяна, її чоловік і Григорій у ролі коханця. Та незабаром в акторку закохався ще й Котляревський. Могла би вже назріти справжня драма, але Квітка захопився іншою кралею – Наталкою. Котляревський же, як інтимний друг Тетяни, поїхав за нею та її мужем до Полтави.

Лише коли Григорію виповнилося 43 – він закохався по-справжньому. 18-літня Ганна, попри юний вік, була досить рішучою. Помітивши вагання Григорія, зробила перший крок і зізналася в почуттях. Пара побралася. Жили тихим, мирним життям, чоловік читав дружині свої роботи, грав на флейті, співав пісень. Ганна своєю чергою стала добрим другом і порадницею для Квітки. Окрім домашніх обов’язків, листувалася з видавцями, впорядковувала справи чоловіка. Сама була непересічною особистістю, багато читала, захоплювалася французькою літературою, вміла підтримати культурну бесіду. Єдине – молодій Ганні хотілося жити в Петербурзі, вона не раз умовляла Квітку переїхати, та він був категорично проти – не уявляв життя без України.

На початку літа 1843 року Григорій застудився, від ускладнень розвинулася пневмонія, і за два місяці, у серпні того ж року, Квітка-Основ’яненко спочив назавжди у своєму родовому маєтку в Основах. Попрощатися з Григорієм зійшлися майже всі харків’яни. Упокоїли тіло на Холодногорському цвинтарі. Але в 1930-х на місці кладовища побудували стадіон “Трудові резерви”.

Надгробок перенесли до Покровського собору, а згодом на Друге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим каменем, на жаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

“Внесок Григорія Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ століття став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур”, – писав Олесь Гончар.

У 2008 році Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену Квітці-Основ’яненку.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram