Григорій Микитович Кузневич – український скульптор. Майже все життя майстер присвятив оздобленню Галичини. Прикрашав фасади залізничного вокзалу та музею у Львові, розписував церкви, створював ікони. Його скульптури отримували найвищі відзнаки на міжнародних конкурсах. Проте в 1950-х роках значну частину робіт знищила радянська влада.

30 вересня 1871 року в Микити й Анни Кузневичів народився син, названий Григорієм. Окрім нього в родині було ще шестеро дітей. Коли Грицьку виповнилося три роки – батько помер, мати залишилася сама. Освіту хлопчик здобував у місцевій школі, там же опанував основи різьбярства по дереву. У каменярів вчився обробляти камінь.

Якось до села Старе Брусно, де жив Григорій, завітав відомий архітектор і колишній ректор Вищої політехнічної школи Юліан Захаревич. Він запримітив талант хлопця й вирішив помогти йому.

За протекцією Захаревича Григорію призначили стипендію, і той вступив до Львівської промислової школи. Студіював спочатку на денному відділенні, вивчав малюнок, моделювання та декоративне малярство. Проте скрутне матеріяльне становище не дозволило закінчити курс. Кузневич перевівся на вечірнє відділення будівельного промислу. Згодом Микита почав відвідувати каменярську студію Юліана Марковського.

Читайте також: Антоній Попель – творець скульптур і оздоблювач Львова

Перші роботи Кузневича – чотири алегоричні скульптури з каменю, які він створив для Галицької крайової виставки 1894 року. Але ці твори в 1950 році були знищені.

Талановитий скульптор дуже швидко став помічником Марковського. Учень і майстер створили чимало робіт, зокрема пам’ятники Яну Кілінському, Бартошу Головацькому та скульптуру у вестибюлі Галицької ощадної каси тощо. По смерті Марковського Григорій залишився працювати в його майстерні.

За підтримки Андрея Шептицького Кузневич отримав змогу навчатися в Римській академії мистецтв. За два роки він отримав срібну відзнаку. Водночас Григорій відвідував і художню школу, де також його здібності відзначили медалями. У період навчання працював у майстерні скульптора Етторе Феррарі.

Кузневич в Італії створив скульптури “Перший хлібороб” і “Гончар”. Ці роботи схвально оцінили мистецтвознавці. На Варшавській виставці “Першого хлібороба” викупило товариство художників для своєї колекції. Нині місцеперебування скульптури не відоме. “Гончара”, який отримав найвищу відзнаку на виставці в Римі, придбав Львівський музей. У 1952-му радянські керівники знищили роботу.

1902 році Кузневич повернувся у Львів. На замовлення оздобив фасад Львівського музею художніх промислів. Скульптор створив шість жіночих алегоричних барельєфів над арками вікон, а також п’ять горельєфів під вікнами. За рік Кузневич прикрасив портретами українських діячів фасад стрийського “Народного дому”.

Протягом наступних п’яти років з-під руки майстра народилися скульптури апостолів Петра і Павла та постать Христа для однойменного храму в Сокалі. Скульптура Христа вважається однією з найкращих творінь майстра. Хоча спочатку місцева громада не оцінила старань Григорія і повернула статую Кузневичу. У 1908-му її встановили на могилі львівського банкіра Артура Шелленберга. Лише згодом, роздивившись красу скульптури, громада передумала та замовила її точну копію для вищезгаданого храму.

В Сокалі є ще одна робота Кузневича. Він прикрасив будівлю (нині Управління державного казначейства у Сокальському районі Львівської області) пишними гірляндами, бджолами та встановив статую “Фортуна”. Все символізує багатство й ощадливість.

У 1906-му Кузневич створив алегоричну композицію для львівського залізничного вокзалу. У своєму рідному селі для церкви святої Параскеви скульптор вирізав і розписав іконостас. Обидві роботи також були знищені в 1950-х роках, збереглася лише пара ікон.

Читайте також: Євген Червінський – архітектор модерного Львова

У 1907 році Григорій поїхав до США. Там він працював над оздобденням мостів, віадуків тощо. Для українців, які мешкали за океаном, прикрашав церкви та читальні зали. Разом із єпископом і художником Ортинським розписав катедральний собор у Філадельфії, створив кілька скульптур. Кузневич взяв участь у конкурсі створення пам’ятника Христофору Колумбу, проте його проєкт не затвердили. Так само він подавав роботи на інший конкурс – пам’ятник Тарасу Шевченку в Києві. Майстер спеціально повернувся для цього до Галичини, однак запізнився з пропозиціями, і комісія не розглянула його скульптури.

До 100-річного ювілею Кобзаря, Кузневич створив погруддя Шевченка, а також Миколи Лисенка, вони й нині прикрашають зал Львівського музичного училища імені Станіслава Людкевича.

Коли розпочалася Перша світова війна Григорій виїхав до Одеси, але невдовзі повернувся до Галичини. Йому пропонували викладати в школах Кракова та Познані, але скульптор відмовився. Щоб мати гріш – ремонтував годинники, влітку працював у полі. Недовго очолював читальні, де розповідав селянам історію України. Ініціював створення драматичного гуртка, сам брав участь у постановках.

У 1930-му Кузневич відійшов від скульптури та зайнявся малярством. Він розписував церкви, майстерно вмальовував до зображень янголів національну символіку – тризуби й прапори з написом “Боже, Україну спаси”.

Під час операції “Вісла” (1947 рік) скульптора виселили з рідного села. Йому довелося замешкати в селі Ганівка на Львівщині. Кузневичу пропонували стати викладачем у Львові, але через хвороби та поважний вік майстер відмовився.

9 січня 1948 року Григорій Микитович відійшов у засвіти. Похований на місцевому кладовищі села Ганівки. Перед смертю він мріяв ще бодай раз подивитися на свої роботи, але так і не доїхав до Львова. Він не знав, що пройде кілька років і його творчість буде безжально знищена радянською владою.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram