Мистецтвознавиця Ганна Заварова писала: “Глибока потреба єдності – особистості, долі, характеру – визначала кожне його судження, кожен вчинок. Вона була наріжним каменем його життєустрою. Тому кожна робота – не само собою поставлене і вирішене завдання – вона співмірна з усім світом художника, з його розумінням людини, природи, мистецтва”. Це все про українського художника, графіка, ілюстратора, одного з головних представників українського андеґраунду Григорія Івановича Гавриленка.

Григорій народився 7 липня 1927 року в селі Холопкове (нині село Перемога), що на Сумщині. Батьки були заможними селянами, але після розкуркулення родина залишилася без даху над головою. Щоб уникнути подальших репресій Гавриленки втекли до Грузії. Проте від більшовиків важко було сховатися. Вони знайшли Івана та відправили до концтабору. Жінка залишилася з п’ятьма дітьми на руках, їм нічого не залишалося як повернутися до рідного села. Родичі навідріз відмовилися дати прихисток Гавриленкам. Проте світ не без добрих людей, над ними зжалівся одинокий і бідний чоловік, пустивши жити до себе.

Згодом родина замешкала в Глухові. Григорій разом зі своїми братами працював у колгоспі. Проте вже тоді хлопець захоплювався літературою, збирав книги, які перечитував уночі та мріяв, щоби вдома була бібліотечка. Щодо малювання, то першими вчителями хлопця були народні художники, а точніше їхні роботи, які хлопчина із захватом роздивлявся на місцевому базарі.

У 1945-му Гавриленко приїхав до Києва, найперше куди пішов хлопець музей Ханенків, він так прагнув побачити картини, репродукції яких траплялися в Глухові. Після відвідин музею, подався вступати до Художнього інституту. Та його вміння було замало для вишу, однак вроджений хист комісія все-таки відмітила й запропонувала повчитися спочатку в художній школі імені Тараса Шевченка. Григорій потрапив у клас до Володимира Бондаренка. По закінченню цього навчального закладу Гавриленко в 1949-му вступив до інституту. Спочатку студіював на факультеті живопису, згодом перевівся на графічний. За часів навчання Григорій зарекомендував себе обдарованим рисувальником. Дипломною роботою митця стало оздоблення повісті Володимира Короленка “Сліпий музикант”.

Після інституту Григорій вирішив жити в селі й замешкав десь поблизу Корсунь-Шевченківського. У той час художник займався ілюстрацією книг. Водночас брав участь у виставках, де експонував свої малюнки, а ще акварелі й олійний живопис. На початку 1960-х він влаштувався викладачем у Київський державний художній інститут. За рік Гавриленко оздобив книгу “Чіпка”, проте ці ілюстрації викликали невдоволення цензури, його звинуватили у “бойчукізмі” і за ідеологічних міркувань звільнили з вишу.

Розчарований художник їде спочатку в Загорськ, потім мешкав у Переяславі-Хмельницькому, зрештою оселяється в Ірпені. Саме там Григорій створив полотно “Дві жінки на природі”, яке зараз експонується в Національному художньому музеї України. Окрім цієї картини була написана ще низка кубофутуристичних й абстрактних робіт, співпрацював із видавництвом “Дніпро”. Найкраще оздобленою книгою того періоду вважається “Vita Nova” Данте Аліґ’єрі, яка вивели митця на новий рівень.

“Vita Nova” потрапила на очі Миколі Бажану, який щойно закінчив адаптацію Шота Руставелі “Вітязь у тигровій шкурі”, і саме шукав ілюстратора для художнього оформлення. Бажану сподобалися малюнки Григорія, і саме йому вирішив доручити цю роботу. Поспілкувавшись із художником, Микола був вражений його інтелектом та освіченістю, проте письменника жахали побутові умови в яких жив і працював Гавриленко. Підвальне приміщення, сирі запліснявілі стіни.

Поки художник працював над оздобленням “Вітязя у тигровій шкурі”, Бажан заходився “вибивати” помешкання Григорію. І таки домігся свого. Хоча це були не апартаменти, а лише маленька однокімнатна квартирка в хрущовці на Лісовому масиві, художник не тямив себе від щастя. У 1968 році Гавриленко оселився у своєму новому помешканні, яке стало і домом, і майстернею. Для заробітку продовжив займатися ілюстрацією книг, а в перервах писав олійні етюди, робив малюнки олівцем.

Картина “Дві жінки”, яку майстер нікому не показував, якось побачив ще один приятель художника – Сергій Параджанов. Режисерові ця робота настільки сподобалася, що він одразу захотів її викупити. Але Григорій відмовився продавати полотно. Попри все, на дружбу між двома митцями це не вплинуло. Ба більше, коли Параджанова засудили, Гавриленко разом із іншими представниками мистецтва стали на захист режисера.

На початку 1970 років художник під впливом творів Пушкіна написав п’ять акварелей, цей цикл він так і назвав “Сюїта, навіяна лірикою О. С. Пушкіна”, а потім створив ще серію аркушів тушшю під назвою “Пошуки пушкінських жіночих образів”. Саме ці роботи були представлені на першій персональній виставці Гавриленка у 1974 році, яка була присвячена 175-й річниці від дня народження Пушкіна.

У 1979-му Микола Бажан випустив збірку “Доробок”, проілюстровану Григорієм Івановичем. 19 ліногравюр прикрашали сторінки збірки. Водночас, працював над естампами, де використовував мотиви російських народних казок. У Львові та Києві відбулися персональні виставки митця. Однак в останні роки він не створив підсумкових, програмних творів. На думку дослідниці Лесі Смірної:

“У творчості Гавриленка немає завершеного, підсумкового висловлювання. Розімкненість його пізніх циклів і серій, невпинне варіювання одних і тих самих мотивів, що позначають світ, який триває нескінченно”.

Григорій Гавриленко помер 23 лютого 1984 року. Все життя художник прожив одинаком, дітей і дружини не мав. По його смерті творчим спадком опікувався рідний брат Федір. Саме він став організатором посмертних виставок митця. Головна ретроспектива відбулася у 2006-му в Національному художньому музеї України.

Нині твори Гавриленка зберігаються в НХМУ, Національному музеї “Київська картинна галерея”, Художньому музеї Зіммерлі (Нью-Джерсі), у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram