Григорій М’ясоєдов – видатний художник, один із засновників Товариства пересувних художніх виставок. Сорок років він входив до складу правління цього об’єднання та був автором першого варіанту статуту. Свій творчий шлях розпочав із побутового жанру, проте протягом всього свого життя звертався до історичних композицій і портрета, а наприкінці життя присвятив себе пейзажу. Батько відомого художника Івана М’ясоєдова.
Григорій Григорович народився 19 квітня 1834 року в Тульській губернії. Родина хоч походила зі стародавнього дворянського роду, проте вже давно збідніла. Життя М’ясоєдових нічим не відрізнялася від селянського, а злигодні були частими супутниками. Але це не завадило Грицьку здобути освіту. Здібний до наук, хлопець із юних років писав вірші. Від однолітків відрізнявся гострим язиком, іронічністю та сарказмом.
У 1853-му рішуче налаштований Григорій подався до Петербурга вступати в Академію мистецтв. Батько був проти, зчинився скандал, але син від свого не відступав. Зрештою М’ясоєдов-старший вигнав непутящого з дому.
Не солодко жилося художнику-початківцю в Петербурзі, і хоча він успішно склав вступні іспити, йому довелося перебиватися випадковими підробітками:
“Жив я, як і більшість студентів Академії мистецтв, на Василівському острові в бідній кімнаті. Джерелом існування мого була робота в кондитерській, де пеклися пряники, – я з товаришем розфарбовував їх. Баранам і свиням золотили голови, генералам – еполети. Платили за це по три копійки з дюжини. Обідали на Неві, на барці, де давали за шість копійок щі з кашею без масла”.
Єдина розрада – Академія, де Григорій у 1861 році отримав малу золоту медаль за картину “Привітання молодих в будинку поміщика”. За рік М’ясоєдов закінчив навчання по класу історичного живопису, отримавши велику золоту медаль за композицію “Втеча Григорія Отреп’єва з корчми на литовському кордоні” та право стажуватися державним коштом за межами імперії. Григорій відвідав Італію, Німеччину, Бельгію, Швейцарію, працював в Парижі, Іспанії. У Римі займався в приватній Академії, виконавши серію натурних етюдів.
У кінці 1860-х років М’ясоєдову прийшла ідея організації Товариства передвижників. Протягом довгого часу саме він, будучи владною та енергійною людиною, займав керівну роль в ТПХВ. Він став автором першого статуту ТПХВ і залишався незмінним членом правління протягом 40 років.
Починаючи з 1876 року, життя М’ясоєдова невід’ємно пов’язане з Україною. Григорій купив маєток на хуторі поблизу Харкова й захопився вивченням народних традицій і побуту українців. Тоді ж змінилося й ставлення художника до селянського життя. З’явилися співчуття, душевний біль і переживання за їхню долю, а його полотна наповнилися драматизмом. Найбільше художника цікавили теми, що розкривають народні повір’я і традиції. У картині “Молебень на ріллі про дарування дощу” він передав емоційну напругу селян, які просять допомоги Всевишнього в посушливе літо. У 1882-1884 М’ясоєдов, працюючи над історичним полотном “Самоспалювачі”, зобразив момент самоспалення затуплених фанатиків-старовірів у вогняній хаті, надавши сцені дещо театралізованого забарвлення.
Сам же Григорій мав дуже складний характер, ні з ким не міг ужитися. Першу дружину кинув, але офіційно шлюб не розірвав. В Україні знайшов молоденьку художницю Ксенію Іванову, їй було 19, і вони стали жити разом. Невдовзі вона народила йому сина, якого нарекли Іваном (у майбутньому видатний художник). Та й тут його деспотизм не знав меж: заборонив дружині проявляти будь-які материнські почуття до дитини, вона була лише нянькою і ніяк інакше. Згодом взагалі відвіз хлопчика в Москву на виховання своїм друзям. До речі, саме тоді він позував в образі царя-вбивці Івана для картини Іллі Рєпіна “Іван Грозний і його син Іван”. Сам М’ясоєдов говорив: “Ілля взяв царя з мене, тому що ні в кого не було такого звірячого виразу обличчя, як у мене”
Пізніше Григорій перебрався під Полтаву. У своїй садибі він захопився писати пейзажі. На полотнах зображував краєвиди Полтави, Криму, окрім того писав портрети друзів, які приїжджали на гостини.
Слід зазначити, що художник також багато працював у графічній техніці, створив ескіз театральної завіси та написав декорації для театру в Полтаві, там же організував школу малювання. Як і багато передвижників, чий розквіт припав на 1870-1880-ті роки, М’ясоєдов у 1890-і пережив кризу, усвідомлюючи, що його час безповоротно минув. У цю пору М’ясоєдов найбільше працював у пейзажі, знаходячи в ньому відпочинок, як, утім, і в музиці, любов до якої він проніс через все життя – умів і любив грати на скрипці, альті, роялі, іноді співав. Улюбленими композиторами його були класики: Гайдн, Моцарт, Бетховен, Глінка, Шуман. Полтавський самітник більшість часу проводив у саду. Слухаючи музику Баха й Шопена, він бурчав: “Усі брешуть, і тільки музикa ще лишається чесною”. У 1909 році ініціював створення музичного гуртка в Полтаві.
Самотній художник відійшов у засвіти 17 грудня 1911 року. Григорій М’ясоєдов заповідав поховати свої тлінки без церковного обряду в саду своєї садиби. Але полтавська поліція “із санітарних міркувань” це заборонила. 20 грудня 1911-го його поховали на міському кладовищі, а через чотири дні, отримавши дозвіл, перепоховали за заповітом.
Нині творчий доробок художника зберігається в Київській національній картинній галереї, Зібранні образотворчого мистецтва Градобанку, Полтавському художньому музеї, Третьяковській галереї та в приватних колекціях.
Надія Титаренко – зірка з плеяди “Березіль”
Теофіл Копистинський – художник-реаліст, портретист, реставратор
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
