Григорій Данилевський – історик-белетрист козацького роду

Одним із найпопулярніших письменників, які жили й творили в Російській імперії XIX століття, був Григорій Данилевський. Його історичними романами, повістями й оповіданнями зачитувалися мільйони шанувальників. Українець за походженням, він провів в Україні значну частину життя та присвятив її минулому чимало творів.

Рід Данилевських походив від української козацької старшини й відомий ще з кінця XVII століття. Якось козацький сотник на ім’я Данило Данилович переселився на малообжитий край – Слобожанщину, заснувавши там село Данилівку. Згодом його нащадки почали називати себе Данилевськими, а з ліквідацією Гетьманщини й козацької автономії вони набули статусу російського дворянства. Та свого коріння не забували: навіть правнук сотника Даниловича – заможний харківський поміщик Петро Іванович Данилевський – послуговувався в розмовах і на письмі українською мовою.

26 квітня 1829 року в Петра Данилевського і його дружини Катерини з роду Купчинових у селі Данилівка Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії (нині – Барвінківського району Харківської області) народився син Григорій, майбутній письменник. Від перших років життя мати прищепила синові любов до мистецтва. У 10 років хлопчик втратив батька, і жінка вийшла заміж вдруге – за генерал-майора Михайла Іванчина-Писарєва. В цьому шлюбі народилося двоє дітей, але мати й вітчим не забували також про виховання Григорія. У 12 років його віддали до престижного Московського університетського шляхетного пансіону. Це був закритий навчальний заклад для дітей заможних дворянських родин.

У 17 років Григорій Петрович вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Але під кінець третього курсу сталося абсолютно непередбачуване: його заарештовали й ув’язнили в камері-одиночці Петропавловської фортеці. Юнакові закидали причетність до гуртка вільнодумців – “петрашевців”, до якого належав і Федір Достоєвський. Насправді ж Григорій співчував “петрашевцям”, але участі в таємних засіданнях не брав. А крім того, його сплутали з іншим Данилевським – Миколою Яковичем. Після клопотань матері й звернень до царя Миколи І, майбутнього письменника випустили на свободу. Однак відраза до російської державної машини, яка без розбору ламає людські долі, залишилася в нього на все життя.

Наступного року Данилевський закінчив університет зі ступенем кандидата права й вирушив у подорож до України та на Північний Кавказ. Після кількарічної служби в міністерстві народної освіти він оселився у своєму слобожанському маєтку. Займався археологічними розкопками, став депутатом харківського комітету з покращення побутових умов для кріпосних селян, почесним мировим суддею, членом Харківської губернської земської управи.

Із 1850-х Григорій Данилевський розпочав активну літературну діяльність. Любов до рідного краю, глибоке знання історії та культури України, традицій українського народу зумовили один із основних мотивів творчості Данилевського: дія значної кількості його романів, оповідань, нарисів і повістей відбувається саме в Україні.

1866 року в Харкові побачив світ збірник нарисів Григорія Данилевського “Українська старовина”. На його сторінках містилися біографічні нариси про Григорія Сковороду, Василя Каразіна, Григорія Квітку-Основ’яненка. Письменник вважав своїм завданням популяризацію української культури, видатних особистостей української минувшини. У передмові до “Української старовини” йшлося:

“Якщо нині українські письменники перенесли свою діяльність до столичних часописів, то не варто забувати, що є ціла галузь в нашій літературі і в науці, до якої майже всі столичні часописи ставляться зверхньо і мимохіть, відчуваючи до неї цілковиту байдужість: це наша українська старовина”.

Чимало творів Данилевського з’явилися внаслідок ґрунтовних досліджень історичних документів й етнографічного матеріялу. Це збірки “Українські казки”, “Слобожани”, прозові твори “Хуторець біля Диканьки”, “Чумаки: З подорожніх заміток 1856 року про звичаї українських чумаків”, “Розбійник Гаркуша (з переказів про Харківську і Чернігівську губернії)”, “Уманська різанина: Останні запорожці”.

У 1860-1880-х роках Григорій Данилевський здобув славу письменника-белетриста, якого знали у всій Російській імперії та видавали великими накладами. Літературні критики навіть називали його “російським Дюма”. Проте Данилевський ніколи не забував, звідки він родом, і багато робив для розвитку своєї малої Батьківщини – Слобожанщини. Власним коштом звів кілька громадських будинків у слободі Барвінковій, ініціював будівництво Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, став одним із засновників художньо-промислового музею у Харкові.

Григорій Данилевський помер 18 грудня 1890 року в Санкт-Петербурзі. Але вічний спочинок знайшов в українській землі. Могила письменника – в селі Пришиб Балаклійського району Харківщини. Його приватна книгозбірня, що налічує понад 3 тисячі томів, нині є складовою Харківської державної наукової бібліотеки імені Володимира Короленка.

Вероніка Черняхівська – зрубана гілка славетного роду

Олександр Якимченко – забуте українське ім’я імпресіонізму