Готовність українців стояти на вулицях у мороз надихнула Європу

Про себе щось потрібно знати. Приватна історія навряд чи розповість багато: її сьогодення перестає ставати минулим одразу, як людина втрачає предметні знання з історії.

Що таке історія? Певна сукупність знань про те, що в певному місці існувало, утворюючи певний лад завдяки певним усталеним звичаям, законам і домовленостям, а також оповідь про те, як ці домовленості, звичаї та домовленості вступали в протиріччя з відповідними навичками сусідів. Не можливо уявити національно свідому людину, яка не пригнула б зовсім дізнатися про події з власної історії. Історія формує уявлення не просто про настрій, із яким крокуватимеш по життю, але певною мірою зумовлює чи пояснює мету кожного: здійснити фізичні або умоглядні вчинки, що стануть історією для інших.

Завжди відзначають освітню цінність історії, намагаючись підкреслити риси її “об’єктивності”. Звідси випливають маніпуляції історичними фактами. Насправді Історія вся як є суб’єктивною, тому що написана суб’єктами, людьми, що можуть і мають різні точки зору на одну й ту саму подію чи рефлекторно розглядають ту чи іншу подію під різними кутами зору. “Об’єктивним” історичний дискурс стає лише завдяки тому, що при формуванні власного викладу, історик використовує зазвичай більше ніж одне історичне джерело, і стається парадокс: “об’єктивність”, “правдивість”, “точність” історичного дискурсу замість того, щоб логічно зменшуватися, зростають. Кількість переходить у якість, тому що протиріччя вгамовують одне одного.

Досі українці найбільш предметно послуговувалися десятитомною “Історією” від першого президента України Михайла Грушевського. Однак і історія від Миколи Аркаса, і дискурс Івана Крип’якевича, і ціла плеяда сучасних історичних монографій у контексті проєкту “Лікбез” від В’ятровича та його однодумців, допомагають українцям скласти якомога чіткі уявлення про події на теренах, де вони зараз мешкають. 2015 року Сергій Плохій, директор українського Гарварду, оприлюднив черговий підручник із популярної української історії під метафоричною назвою “Брама Європи”, поклавши в голову кута свого дискурсу основну функцію України в історії як дверей межи Сходом та Заходом людських цивілізацій. Книжка зазнає відтоді вже другого перевидання.

“Сергій Плохій пропонує коротку, але всеосяжну історію України, що контекстуалізує сучасну політику Путіна як агресію проти волі українського народу, а також проти порядку, що встановився наприкінці “холодної війни”, – сказав про останній із українських підручників із історії експосол США в Україні Джон Гербст. Але книжка Сергія Плохія не тільки скасовує радянські міти, розкриває таємниці останніх років української історії чи впорядковує дискусії, обмірковуючи акценти Середньовіччя. Так, “Брама Європи” однозначно стверджує, скажімо, такий факт, який завжди мався на увазі, але ніхто з істориків досі так і не ризикнув його ввести до канону. Мається на увазі прізвище першого автора Історії України: Сергій Плохій фахово стверджує, що ним є саме Геродот, “батько історії”.

“Українці мають таке саме право пишатися своєю роллю у зміні світу, як шотландці й інші нації, про які написано книжки, що підтверджують їхні претензії на формуванні курсу історії людства”, – стверджує Сергій Плохій. У історії України від Гарварду автор досліджує два питання. З одного боку, Україну як одвічний результат взаємодії двох рухомих кордонів, один між євразійськими степами та східно-європейським лісостепом (християнство й іслам), інший – між східним і західним християнством, Римом і Константинополем. З іншого – історичний нарис Сергія Плохія намагається відповісти на цілу низку риторичних питань щодо українського історичного сьогодення, які, певно, хвилюватимуть ще не одне з поколінь новонароджених істориків: що саме спричинило українську кризу? Яку роль у цих подіях відіграє історія? Хто має право на Крим та Україну? Зрештою, що ж по суті відрізняє українців від росіян? Українська дійсність як чинник її історії досі викликає глобальне захоплення в колах світових притомних (що володіють достатньо об’єктивною інформацією) інтелектуалів.

Впадає в око, що, крім означеного суто історичного дискурсу, Сергій Плохій, українець за походженням, але безумовно американець за світоглядом, намагається в “Брамі Європи” з’ясувати таїну української душі та її специфіку. Приводячи, зокрема, такі спостереження: “У час, коли рівень захоплення Європейським Союзом досяг наднизької позначки серед його членів, готовність українців виходити на вулиці та стояти там при мінусових температурах дні, тижні й місяці здивувала і надихнула громадян Центральної та Східної Європи”.

Микола Аркас – український патріот із грецьким корінням