Гордій Максимович Коцюба (справжнє прізвище Коцегуб) – український письменник, член літературних організацій “Гарт” і ВАПЛІТЕ. На жаль, нині збереглося дуже мало інформації про цю талановиту людину. Він, як і багато українських інтелігентів тих часів, не уникнув сталінського терору. Ще молодого розстріляли й навіть могили не залишилось.

Гордій народився 16 січня 1892 року на невеличкому Хуторі Костів (нині Валківський район Харківської області). Змалечку був допитливим хлопцем, мріяв якнайскоріше піти до школи. Закінчивши місцеву трирічку, влаштувався писарем при канцелярії. Але розумів, що треба вчитися далі, адже на цій роботі платили дріб’язок. Тому у вільний час наполегливо займався самоосвітою. Така завзятість і непересічний розум допомогли Коцюбі скласти екстерном іспити за вісім класів і вступити до Петроградського університету на юридичний відділ. Водночас юнак проштудіював історію та філологію. По закінченню вишу в 1917-му здібного юнака взяли на роботу до дипломатичного представництва в Берліні. Але Коцюбу вабила літературна діяльність, і своїм покликанням вважав саме літераторство.

Його дебютною роботою стало оповідання “Два світи”, яке опублікували на шпальтах одеського альманаху “Червоний вінок” у 1919 році. Молодий автор не тямив себе від щастя, адже працю ще незнаного письменника опублікували поряд із такими авторами як Василь Чумак, Василь Алан-Блакитний та Павло Тичина.

Невдовзі заснував видавництво журналу “Шляхи мистецтва” і водночас був його редактором. Також співпрацював із виданнями “Вісті ВУЦВК”, “Селянська правда”, “Всесвіт”, “Червоний шлях” тощо.

Восени 1921 року поїхав до Варшави, як співробітник пресового бюро на чолі з представником УСРР Олексієм Шумським. Та за кілька місяців вернув до Харкова. У той період література переживала бурхливий розвиток, і Коцюба брав у цьому розвиткові найактивнішу участь. Зокрема був членом літературного угрупування ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури – літературне об’єднання в Україні, що виникло в Харкові. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноевропейських культур) та “Гарт” (союз українських письменників, ключова вимога якого – творчість українською мовою).

Члени ВАПЛІТЕ в Харкові. Зліва направо (сидять): Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко.

У ранніх творах письменник описував одвічну боротьбу добра і зла не тільки в людині, а й у державі. Намагався показати роздвоєність світів – суперечність між обов’язком, нав’язаним владою, і совістю. Писав у жанрі реалізму, але майстерно зображував глибокі психологічні портрети своїх героїв. У романі “Нові береги” автор описав історію будівництва Дніпрогесу, але без прикрас, а як було насправді – що бачив на власні очі те й писав без лестощів і пропаганди. За це Коцюбі неодноразово діставалося від тодішніх критиків.

Останній твір Гордія вийшов у 1937 році та мав пророчу назву – “Перед грозою”. А вже в березні 1938-го Коцюбу заарештували органи ГПУ. Привід був як завжди надуманий – участь в антирадянській організації українських есерів, підготовка збройного повстання проти влади тощо. А далі – безкінечні тортури, очні ставки, погрози. Зрештою Гордій не витримав – зізнався “щиросердно” у всіх обвинуваченнях і власноруч підписав смертний вирок. Трибунал Харківського військового округу 17 грудня 1938 року засудив письменника до найвищої міри покарання – розстрілу.

Нині й досі невідоме місце поховання Гордія Коцюби. Дослідники припускають, що тлінки письменника, як і прах інших замучених репресіями, покояться у шостому кварталі лісопаркової зони в Харкові. Разом із власником знищили його архів, бібліотеку, незакінчені твори.

Лише в 1956-му, коли відбулося додаткове розслідування справи Коцюби, Сосюра, Копиленко, Панч і Крижанівський позитивно охарактеризували творчість Гордія, визнавши його непересічний талант, та назвали справжнім патріотом України.

Письменник Петро Панч писав:

“Ми з Гордієм Максимовичем були земляки й зустрічалися на літературній ниві часто. Ми майже ровесники, але я дивився на нього як на старшого, та він і видавався таким: високий, окостуватий, трохи сутулий, хворобливий. Його романи, особливо “Нові береги” та “Перед грозою”, були досить популярні, проте успіх творів не міняв його поведінки, автор залишався скромним”.

У 1957-му Гордія Коцюбу реабілітували.

Талановитого письменника, ще молодого, викинули із життя. Утім він встиг залишити по собі 14 збірок оповідань, 2 романи, а ще добру пам’ять про себе.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram