Наступного року має запрацювати ITER – міжнародний проект з приборкання енергії ядерного синтезу. Я радий, що Україна не бере участі в цьому програшному проєкті.

Дейтерій – водень, атом якого є “класичним”, тобто складається з протона, нейтрона і електрона. Здебільшого у воді міститься інший водень – протій (протон і електрон, без нейтрону). Дейтерію у природі дуже багато: приблизно одна сота відсотку від усього водню.

На жаль, дейтерій не вельми охоче реагує з іншим дейтерієм, а саме на це розраховували фізики-теоретики, обіцяючи невичерпне, безкоштовне, безпечне джерело енергії.

У світлому майбутньому, зображеному в романі Івана Єфремова “Туманність Андромеди”, винайдені “більш дієві” й такі, що “не залишають продуктів розпаду”, способи отримання ядерної енергії: “Ф” і “Ку”. Якихось подробиць фантаст не повідав, мабуть тому, що сам не знав. У житті виявилося складніше.

Фізики обіцяють нам казкові перспективи: невичерпне джерело майже безкоштовної енергії, причому абсолютно безпечне.

Невичерпне? Так, в одному літрі води з-під крану дейтерію міститься стільки, що його енергетичний еквівалент становить 300 літрів бензину. Але промислова (тобто економічно доцільна) технологія видобутку дейтерію з води ще не те що не налагоджена, а взагалі не розроблена.

Безпечне? На жаль, обіцяне “чисте” джерело енергії – чистий обман. Хоча безпосередньо радіоактивних відходів “термояд” не залишає, реакція ядерного синтезу дає щільний потік нейтронів, на порядок більший за той, що утворюється при розпаді урану. Усе обладнання реактору на сотні років буде заражене радіацією і потребуватиме могильників.

Безкоштовне? У “термояд” вже було вкладено мільярди доларів, ієн і радянських карбованців. Тільки проект ITER вже “з’їв” 12 мільярдів євро, а перші результати обіцяні не раніше 2027.

Але дорога наукова “забавка” це одне, а вартість комерційного реактора для термоядерної електростанції – інше. Кожен реактор потребуватиме десятки тисяч тонн не таких вже дешевих матеріалів: міді, літію, сталі тощо. Порахувати – вийде точно не безкоштовно, а чи буде воно вигідно, ще ніхто не може сказати впевнено.

Дейтерій-дейтерієву суміш “підпалити” досі не вдалося. Ефективною може бути реакція злиття дейтерію з тритієм, але тритій дуже радіоактивний. Крім того, запаси тритія далеко не безмежні, тритій нині коштує 30 мільйонів доларів за кілограм (зараз його використовують з науковою та військовою метою). Тритій видобувають із важкої води, але його там надмізерна кількість. Нарешті, адепти “термояду” знайшли “вихід”: реакцію дейтерію з гелієм-3 (два протона, нейтрон і два електрона). Але для цього необхідна температура в один мільярд градусів Кельвіна! А ще – гелій-3, відсутній на Землі, видобувати його доведеться на Місяці, що робить затію в сто разів дорожчою.

Безкінечне? У середині 1950-х на питання Хрущова, коли можна очікувати користі від токамаків, Сахаров відповів, що до 1960 року очікується перша експериментальна керована термоядерна реакція, а в шістдесятих роках можна буде будувати термоядерні електростанції. Цікаво, що Ігор Курчатов був противником побудови уранових АЕС саме тому, що вірив у близьке перспективи термоядерної енергетики. Повіривши Сахарову, який і сам щиро вірив у те, що казав, Хрущов і проголосив досягнення “ізобілія” й побудову комуністичного суспільного ладу до 1980 року.

У 1970-х американські науковці оголосили інші строки: 1980-й – експериментальний реактор, 1985-й – перша промислова електростанція. Сталося не так, як гадалося: у 1985 році СРСР в особі Горбачова запропонував об’єднати зусилля та збудувати міжнародний токамак.

У 1990-му плани були такими: 2000 рік – перший реактор, 2020 рік – будівництво термоядерних електростанцій. Нині той міжнародний токамак з вісімдесят п’ятого побудований під назвою ITER, а манливий “обрій” термоядерної енергетики відсунувся ще далі: запуск ITER у 2020-му, перша термоядерна реакція на ньому – 2027 рік, а будівництво електростанцій аж у 2045-му.

Академік Лев Арцимович, перший, з 1951 року, і багаторічний керівник радянського термоядерного проекту, якось сказав – іронічну чи пророчу – фразу: “Проблему керованого термоядерного синтезу буде неодмінно вирішено, як тільки в людства виникне в ньому реальна потреба”.

Важко не погодитися. Поки що проблему вигідно вирішувати, але не вирішити, процес триватиме, і кінця-краю йому не видно, гроші витрачаються у все більший масштабах, але все очевидніше, що процес заводить у глухий кут. У цьому зацікавлені й науковці (сталінські-ленінські-державні-нобелевські премії, дисертації, наукові ступені, академічні звання, ордени-медалі тощо), і нафто-газові корпорації (вуглеводнів на наш вік стане), і лобі уранової ядерної енергетики (особливо країни-експортери урану).

Цікаво, що скажуть нам у 2045 році, які нові терміни реалізації “термояду” призначать?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram