Досі багато хто дивується, дізнаючись, що у нашій українській літературі теж був свій футуризм. Цей рух можна прийняти чи не прийняти, але його важливо зрозуміти. Особливо важливо тим, хто (як я) вихований на класиці. Опанувавши канонічні форми, виробивши строгий смак, слід зрозуміти, чому деякі інші митці відштовхуються од цієї основи, чому вони ламають її.

“Розстріляне Відродження”. Усе, що не вписувалося в соціалістичний реалізм. Розквіт авангардизму. Нарешті, український футуризм. Виринає асоціація: Михайль Семенко (сьогодні кумир деяких молодих поетів). Проте були й інші футуристи, його колеги.

Але спочатку. Що нам відомо про місто Бендери? Воно пов’язане з останніми днями Івана Мазепи. Але ще у цьому місті, у Бессарабській губернії, 1903 року народився “король футуропрерій”, який працював на український інтерес, – Ґео Шкурупій. 20 квітня – день його народження.

Ґео Шкурупій_приблизно 1928 року

Редактор Київської та Одеської кіностудій, сценарист фільмів, але головне – письменник. По-справжньому його звали Георгієм, або Юрієм (народна форма). Близькі називали Жорою або Жоржем. А псевдонім Ґео означає “земля”. Насправді письменник не так уже й змінив своє ім’я, бо Георгій означає “землероб”. Отже, корінь імені лишився. До того ж, святий Георгій або Юрій-переможець, змієборець, – символ нашої України. (Пізніше сам поет обіграє цей образ, назвавши себе “Переможцем Дракона”).

Ґео Шкурупій прожив тільки 34 роки, скінчивши долю 1937-го року у сумнозвісному урочищі Сандармох. Сучасна читацька авдиторія (якщо це не спеціальні дослідники) переважно не знає ні імені, ні творів цього письменника. Навіть за життя він був більше знаний як прозаїк. Сьогодні його творчість відома вузькому колу, але слід зрозуміти, що особливого було в нашому футуризмі.

Син залізничника і вчительки, майбутній письменник дитинство провів на Поділлі. Певно, там і сформувався його український інтерес. Бо Шкурупій міг би стати успішним російським автором або схопити шанс і податися до Франції чи навіть Італії, де розквітав футуризм (“Слова на свободі” – гасло Філіппо Томмазо Марінетті).

Чому в Україні з’явився футуризм? Це не данина моді (мовляв, лаври Маяковського не давали іншим спати), а світова тенденція. Перша Світова війна, далі революція, Громадянська війна… Молодим, які ще дітьми бачили війну і ламання цінностей, крах звичного ладу, світ бачився розколотим. Гармонії не стало. Проте у своїх поезіях, де начебто розхитано форму, усе ж таки помітна і класика. А передчасна мудрість від болю показує, що поезія вічна. І змальовувані нею трагедії близькі багатьом. Навіть епатаж не був просто грою чи протестом. Точніше, цей протест був усвідомленим.

По-справжньому українські футуристи не поривали з ритмом і римою – скоріше, “нова генерація” (як сам Шкурупій називав себе і своє покоління) поєднувала класичне і некласичне, жила у своєму ритмі. А слова, які найкраще характеризують футуризм, – це експеримент і верлібр (до речі, у верлібрі теж можуть бути рими і свій ритм!).

Виступив Ґео Шкурупій у поезії рано – 17-річним. Людина, народжена в новому столітті, могла би стати символом нової епохи. Ґео Шкурупій став таким символом – але не радянської влади, а незалежного мислення.

Ґео Шкурупій

Поет вигадує нові слова (наприклад, “Психетози”), і в цьому іде в ногу з футуристами. Але наскільки був модним саме український футуризм? Коли 19-тирічний Ґео Шкурупій видав першу збірку – без розділових знаків (“Психетози. Вітрина третя”), – її вважали “запізнілою на десять років епатацією” (відгук іншого поета, Майка Йогансена). Тобто українське бачення футуризму наче вже не модне. Хоча в цій збірці є цікаві афоризми – наприклад (знову ж таки без пунктуації!) – вірш “Я”: “Я сьогодні король завтра пройдисвіт”.

Але в подальших збірках (“Жарини слів”, 1925) автор розквітає, і стає помітно, що йому тісно в рамках футуризму. Зрештою, Ґео Шкурупій навіть почав од нього відходити. Тобто футурист-нефутурист. У названій книзі вірші складні й водночас кожному зрозумілі. А ще помітно, що тут автор не надто відходить од класики. Наприклад, вірш “Голод”, навіяний баченим у селах 20-х років: “Нагодуйте мене, зогрійте!.. / Підійміть з очей моїх / перевесла побряклих вій!.. / Ви налякаєте мене крихтою хліба, / а я вас бліддю своїх повік. / Я північний, муругий вовк, / владар безмежних, сухих степів”. Тут – образ знаменитого Вія (“Підніміть мені повіки: не бачу!”). А кінцівка ще більше відсилає до класики: “Я завернувся в подерту ковдру, / мов римський патрицій / у тогу, / я владар всесвітній: / – Голод”. Зрозуміло, що таких свідчень – а потім ще й критики футуристами колективізації – не могли простити.

Але це буде потім. Ґео Шкурупій, змішуючи поезію і прозу, канони сценарію і повісті в одному тексті, пише: “Твір ми зробили круглим і повноцінним, – як яйце… Як в яйці біле й жовте, тут червоне й чорне. Дві філософії, два світи б’ються за перемогу, й нове перемагає”.

Ґео Шкурупій. збірка Психетози

Цікаво, що, епатажний у творчості, сам письменник у житті був цілком привітним і доступним, мав нормальну родину. Також він міг вдало розв’язувати чужі справи, але занедбував свої.

Що було потім з мистецтвом? Важливо знати, що наш футуризм був дуже мало схожим на італійський чи російський. У 20-х роках напрям почав розколюватися на різні галузі: кубофутуризм, панфутуризм, інші “ізми”… Нас цікавить панфутуризм, бо цей термін вигадав сам Ґео Шкурупій. А ще – цей напрям виник у Києві. Точніше, була ціла асоціація – “Аспанфут” (“Асоціяція панфутуризму”), яка існувала в 1921–1924 рр. Слово “Аспанфут” швидко запам’ятовувалося. До того ж, тоді була мода на скорочення, абревіатури, новотвори… Теоретичним лідером асоціації став Михайль Семенко.

Як далі розвивалося нове мистецтво? Увага до молоді, видання у часописах… Уміння організовуватися, підтримувати одне одного. Сам Ґео Шкурупій виступає як плідний автор, видавши до двадцяти поетичних і прозових книг. Його помічають, відзначають оригінальність. Гострі сюжети, нова реальність, особливий кут зору, сарказм – і емоційність. Сам потенціал Ґео Шкурупія був вищим за те, що письменник встиг видати. Наприклад, у планах футуриста було написати роман про Тараса Шевченка. Але терор не дав здійснити цю мрію, і тепер можемо читати тільки незавершену (але цікаву) “Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка”.

Здавалося б, футуристи, які оспівували індустріалізацію і все нове, мали би бути близькими більшовикам. Але цього не сталося. Що проповідував панфутуризм? Винахідництво, нове мистецтво. “Ми проти національної обмежености… провінціялізму; трьохпільного хуторянства; неуцтва; еклектизму”. Отже, українські футуристи висунули широку програму й були духовно незалежними. Але обмежені люди не могли схвалити нонконформізму, уміння мислити. Звідси трагедія всіх, хто не вписувався у прокрустове ложе нової системи. Постраждалі – і неокласики, і футуристи, і багато хто.

Книга Шкурупія, видавництво Смолоскип_2013

У 30-ті Києвом прокочується хвиля арештів, сфабрикованих звинувачень. Свої цькують своїх. Одночасно виганяють з роботи Миколу Зерова, Михайла Бойчука… Доходить черга до футуристів. 1934 року Ґео Шкурупія заарештували в Києві, приписавши участь у терористичній організації (ОУН!). Почались ув’язнення, допити, спроби “перевиховання”. 1935 року поет намагається довести свою правоту, пишучи, що його свідчення були зредаговані слідчим на свій розсуд, пояснював: “Мої бесіди названі націоналістичними, як і мої настрої. Насправді ж я вказував слідчому, що бесіди були на літературні, історичні і побутові теми”. Багато хто тоді вірив, ніби ворога можна переконати. Але історія показала, що це неможливо. Письменника розстріляли (як і Леся Курбаса, і Миколу Зерова…). 1957 року його реабілітували.

Читайте також: Поет Ґео Шкурупій – розстріляний “король футурологів”

Про життя Ґео Шкурупія можна написати багато цікавих фактів, але він досі як слід не відкритий. Натомість найкраще за письменника промовляють його твори. Наприклад, кінцівка вірша “Я”: “переплавлю слова чудесні / і виставлю у вітринах”. Сподіваюся, ми побачимо у вітринах книгарень більше перевидань цього письменника, який спирався на зарубіжний досвід, але ніколи не поривав з українським інтересом і оспівував українську тематику. А чи змогли наші футуристи скинути Кобзаря з пароплава сучасності – вирішувати нам, читачам.