Феміна Ґендер. Я стала боятися книг

Феміна Ґендер. Я стала боятися книг. Фото: fakty.ictv.ua

Я стала боятися книг. У дитинстві я читала запоєм, книгу за книгою не виходячи з кімнати. Я летіла туди, де все життя таке насичене цікаве та наповнене подіями. У якийсь момент, вже дорослою, я зрозуміла, що, можливо, книги заподіяли мені більше шкоди.

Досі не можу позбутися синдрома “відмінниці”, хоча і знаю вже, що бути ідеальним у всьому, чим займаєшся, а особливо бути ідеальним для всіх – це утопія. І витрачати на це сили та час, плекати надії – теж марнування своїх ресурсів. Саме від цього в мене невдоволення собою і своїми результатами, і це нездорово, як хтось може подумати, бо у мене розвинувся внутрішній дисбаланс між реальною мною і мною ідеальною.

Ще в школі, коли мої однокласники-трієчники відкривали молочні кіоски і заробляли гроші, я отримуючи четвірки, дуже переймалася і хотіла нести доброту у цей світ, навчена героями-піонерами. Мені хотілося, щоб усе було справедливо, хотілося зробити якийсь подвиг, хотілося здати кров у лікарню (це моє бажання справдилося нарешті), опікати когось, всі мої марення тоді аж ніяк не були пристосовані до реального життя.

Коли в отроцтві хлопці та дівчата зустрічалися та розлучалися, я вважала, що краще бути одній, бо це було навіяно гірким досвідом  любовних фабул у книжках. Мені не були цікаві підлітки, мені хотілося драми, як у “Легкому диханні” Буніна або у “Маленькій хазяйці великого будинку” Джека Лондона, щоб все небанально, з вибором і в кінці зі смертю від кохання.

Так, я безперечно вдячна книгам за красу хитросплетінь слів, за насолоду естетикою мови, за той досвід, який я отримала, навчаючись на помилках інших. Книги – це навіть краще ніж подорож, бо ти ніби занурюєшся і не відчуваєш незручностей побуту, ти колишешся на ритміці слов, мелодії інтонацій, як по мені – то ти ніби у трансі або у медитації. Як казала авторка “Їж, молися, кохай” медитація – це слухання, і коли ти читаєш книгу, ти ніби прислухаєшся до звуків, відчуваєш настрій усіх героїв, знаєш їхні мотиви та почуття. І ти завмираєш і слухаєш.

Зараз я все більше боюся книг: я прочитала, що потрібно жити “тут-і-зараз”, а книги крадуть нас у реальності. Книги переносять нас у паралельний світ, заважають Жити, якщо ви розумієте, про що я. Всі, хто відчув “книжкове похмілля”, коли книга так вразила тебе, що ти не можеш декілька днів повернутися у реальне життя, бо воно здається прісним та нецікавим… Впізнали себе?

Читайте також:

Олександра Кардаш. Говоримо українською