Феміна Ґендер. Мені знову наснилася школа

Феміна Ґендер. Мені знову наснилася школа. Фото: скріншот з відео

Мені знову наснилася школа. І я, як завжди, почала аналізувати, до чого це. Мабуть, до пошуку стабільності? Ну, от куди ми ще ходимо 10 років поспіль? Коли так стрімко все змінюється – не кожне місце роботи є сталим або навіть шлюб триває 10 років. Або, може, це навпаки до пошуку екстремальних почуттів? Бо я зараз на відпочинку у відпустці у найспокійнішому місці із найпередбачуванішим розкладом дня. Та ні, мабуть, це переоцінка усіх цінностей, як у Ніцше, бо школа це найсоціопатніше місце у світі. Там і тебе цькують вчителі, і ти намагаєшся бути лідером та домінувати над однокласниками, щоб тебе не зацькували…

Взагалі, школа – це найтяжчі 10 років у житті кожного. Навіть перебуваючи у статусі відмінниці та учасниці шкільних олімпіад та усіх заходів на концертах, я теж мала проблеми. Моїм батькам говорили про мою поведінку неприємні речі, моя класна вчителька питала мене за розмовою “чи не перейти мені в іншу школу”, я потерпала від дуже суворої “вампірші” та маніпулятора біологічки, яка, як мені тоді здавалося, мене ненавиділа. І тільки “відпустивши ситуацію”, ще тоді, у п’ятнадцять, я знайшла золоте правило: якщо тебе щось психологічно зачіпає (або хтось) – ти попав у пастку залежності від маніпуляцій (навіть несвідомих) цієї людини. Відпусти ситуацію, ніби тобі байдуже – і відбудуться цікаві зміни, які тебе приємно здивують!

Взагалі, 10 років у школі – це дуже довго і тяжко. І ми знаємо з новин, які зараз трапляються страшні речі із найдорожчим у цьому світі – із дітьми.

Зі мною нічого старшого не трапилося, бо у мене була жахлива звичка іронізувати. За це мене не любили однокласники, за це іноді боялися вчителі. Але я тоді почувалася ніби захищеною цією іронією…

Більш скромні, чемні та незахищені нічим могли бути ображені та принижені, й іноді це залишалося з цими дітьми на все життя.

Я пам’ятаю небагато вчителів, добрих, мудрих, виважених у словах та поведінці (бо і діти бувають нестерпними), які нас, дітей, дійсно поважали: вчитель літератури (завжди спокійна інтелігентна жінка) та молода вчителька історії (яку згодом вижили зі школи). Інші, на щастя, були нейтральні. І це в найкращій школі району. Де вас зустрічала на порозі екс-директорка та відправляла додому, якщо ти не пройшла фейс-контролю: чи макіяж на очах побачила, чи спідниця закоротка (які були критерії для хлопців – не пам’ятаю).

Так до чого ж наснилася школа?.. Ах, так! Мабуть до 1 вересня. Звичка, яка проявила себе через 20 років (жарт, та так і є).