Зокрема у фантастиці. І йдеться зовсім не про російських письменників давно небайдужих до всього українського – небайдужість це зі знаком плюс чи мінус.

У світі кіберпанківської трилогії Вільяма Ґібсона, що писалася в розпал Холодної війни, на початку 1980-х, сталася справжня, “гаряча” Третя світова війна. Один із персонажів – інвалід із механічним протезом руки, бо руку він втратив, коли його мотодельтаплан збили поблизу Києва.

Пол Андерсон, відомий американський фантаст і один з лідерів серед лавреатів премій “Хьюґо” і “Небьюла”, мав данське походження і нерідко дія в його творах відбувалася в скандинавських країнах. У романі “Коридори часу” складна система підземних тунелів була збудована в Данії нібито українськими націоналістами після Другої світової для підготовки якихось секретних операцій проти СРСР.

У славетному “Гіперіоні” американця Дена Сіммонса наша планета гине в страшних корчах через науковий експеримент із катастрофічними наслідками: така собі “київська група” вчених створила штучну “чорну дірку” й загнала цей мікроколапсар безпосередньо в центр Землі. Щоправда, вибачте за спойлер, у фіналі Земля повернеться і все закінчиться щасливо.

Майкл Муркок, якого років 25 тому в середовищі українських поціновувачів фантастичного жанру називали Микола Мурко, у написаній на межі антиутопії і фентезі тетралогії про герцоґа Хокмуна змушує головного героя мандрувати зруйнованою внаслідок ядерної війни Європою. Війна минула кілька століть тому, цивілізація знищена, континент опустився до варварства – нового Середньовіччя, на місці звичних нам виникли нові держави. Через Балкани та Малу Азію Хокмун подорожує до Криму (у портове місто Сімферополь), а далі по пульсуючому мосту потрапляє до Укранії, де живуть жорстокі амазонки.

Фріц Лейбер у 1958 році написав оповідання про Голодомор. Цікаво, що російською воно перекладалося лише один раз і то лише в Києві (1993 рік, видавництво “АСК”). У жодному збірнику оповідань цього письменника, виданому в Росії табу на публікацію оповідання “Хліб із неба” (“Bread Overhead”, “Воздушный хлеб”) не порушено. Це оповідання про Голодомор. У Кремлі вирішили, що “українці забагато їдять” і винесли остаточний вирок українському селянству. Наведу цитати з твору: “Московське радіо” рішуче заявило, що Кремль не допустить втручання у свої внутрішні українські справи”. Та несподівано щось пішло не за планами і свіжоспечений хліб посипав просто з неба: “Мільйонами і десятками мільйонів буханці падали на заморену голодом Україну. Сміх, що цілий тиждень не припинявся у Кремлі, і який ось-ось міг поширитися навіть у зловісні міліцейські дільниці, раптом урвався”.

Найбільше уваги приділив Україні й українцям Гаррі Тертлдав у іронічній альтернативній історії “Друга світова”: у 1942-му, у розпал війни, Землю атакують інопланетні загарбники-рептилоїди. Висадившись в Німеччині і на окупованій нацистами території Польщі, вони звільняють із концтаборів усіх ув’язнених, і пропонують їм перейти на свою сторону. Погоджуються на цю пропозицію лише євреї і Степан Бандера зі своєю ОУН(б). Із завданням убити Бандеру висаджують із “Кукурузника” у німецьому тилу спецагента Людмилу Горбунову, яка ще й родом з Києва.

Але це ще не все: “мангеттенський проєкт” у цьому варіанті історії перетворюється на кочовий караван, схожий на циганський табір. Вони мандрують штатами Скелястих гір і за таких умов в них не дуже виходить зі збагаченням урану, отриманням важкої води та розрахунками атомної бомби. В одному селі, де вони зупинилися, їх, останню надію майже захоплених рептилоїдами США, пригощають борщем – неподалік оселилася українська родина, від якої всі місцеві навчилися готувати цю страву.

Не лише американці та британці згадують про українців у своїх фантастичних творах. Болгарський письменник-фантаст Микола Теллалов у дитинстві (з батьками, за програмою співробітництва соцкраїн) чотири роки жив у Чернігові, вчився у школі № 30 цього міста, в якій отримав атестат про середню освіту, і хоч його ім’я Ніколай, в атестаті він записаний українською мовою саме як Микола, чим пишається, як і тим, що прізвище в нього – кримськотатарське.

У романі Миколи Теллалова “Земля у повні” в майбутньому терористи захоплюють болгарську наукову базу на Місяці. Але на порятунок болгарам прийшли (точніше, прилетіли) українські космодесантники.

Читайте також: Батьківщина для письменника

Прикро, що болгарський фантаст Іван Попов (1970-2019) нещодавно передчасно помер на злеті творчої кар’єри. У його іронічному оповіданні “Історія телевізійних вірусів” два одесити винайшли спосіб втручатися в телевізійний сигнал і міняти “картину” на екранах на свій розсуд, чим одразу ж скористалися фахівці з брудного піару та політтехнологи (даруйте за тавтологію).

Це лише кілька найяскравіших прикладів. Можна згадати й синьо-жовті нарукавні нашивки у космонавтів у фільмі Люка Бессона “Валеріан і місто тисячі планет”. А мені пригадується рядок з пісні “Океану Ельзи”: “Вставай, не можна мовчати – навколо прямий ефір!”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram