Ераст Степанович Андрієвський – громадський діяч, лікар, науковець і письменник, дійсний статський радник, доктор медичних наук. А ще засновник курорту Куяльник та впорядковувавч знаменитого курорту мінеральних вод Боржомі.

27 квітня 1809 року в місті Волочиськ Старокостянтинівського повіту Волинської губернії народився Ераст Андрієвський. Батько Степан Степанович займався митними питаннями в Російській імперії, потім служив при графі Воронцові. Мати, Генрієтта-Августа Карлівна Грефе, була німкенею, походила з родини відомих лікарів, зокрема була тіткою знаменитого берлінського окуліста фон Грефе. Тому не дивно, що здобувати освіту Ераста відправили до Берліна. Спочатку хлопець закінчив гімназію, потім вступив до Берлінського університету, де в 1828-му став кандидатом медицини, а за три три роки захистив докторську дисертацію. Разом зі своїм дядьком чимало подорожує, бере участь у наукових експедиціях. Зрештою, завдяки непересічному таланту його приймають в члени Неаполітанської медико-хірургічної академії.

У 1833-му повертається до Російської імперії й отримує звання доктора медицини та призначення на службу дивізіонним лікарем, і протягом двадцяти років він служив при Михайлові Воронцові (новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії). Спочатку служба проходила в Одесі, потім на Кавказі, водночас Ераст Степанович був сімейним лікарем родини Воронцових. Того ж року сталася визначна подія, завдяки якій ім’я Андрієвського навіть за радянських часів не було забуте. Річ у тім, що лікар першим звернув увагу на Куяльницький лиман, а точніше запропонував створити санаторій на цих водах. Уже за рік він втілив свій задум у життя. Фактично, влаштував при Куяльницькому лимані купальні коштом міста, в яких можна було приймати “теплі, грязьові та пісочні ванни”. Це був один із перших курортів тодішньої Росії. Згодом починання Андрієвського було перетворено на Куяльницький курорт, який отримав неабияку популярність.

У одеському путівнику 1907 року зазначалося: “Доктор Е. С. Андрієвський заснував на пустельному тоді ще березі лиману маленький заклад із ваннами, де в бідній обстановці досить успішно лікував хворих. Він першим поширив славу про Куяльницький лиман серед місцевого населення, і відтоді лиман почав процвітати <…> Проте після 1853-го, коли лиман передали до міського відомства, він втратив на тривалий час своє природне значення, і використовується як озеро, придатне лише для цілей солевидобування. Деяке пожвавлення курортного селища помічається в кінці сімдесятих років, із переходом лікувальних закладів в оренду (1868 року) до доктора Бертенсона і з проведенням в 1873 році залізничної гілки на Куяльник. Новим поштовхом до розвитку життя лиману, як курорту, послужило відкриття в 1892-му нового Міського лиманно-лікувального закладу”.

Завдяки Андрієвському було впорядковано й знаменитий курорт Боржомі. У 1847-му князь Ворнцов облаштував на цих водах літню резиденцію. Згодом вона почала перетворюватися на лікувальну станцію. За два роки ці джерела передали Ерасту Степановичу, який тоді очолював медичну частину цивільного відомства на Кавказі. Його зусиллями було зведено будинок для відвідувачів, прокладено шосе та побудовано міст через річку Боржомі.

12 жовтня 1847 року Андрієвський отримав чин дійсного статського радника (що відповідало армійському чину генерал-майора). Та коли Воронцов залишив посаду Кавказького намісника, Ераст Степанович повернувся до Одеси, де його обрали депутатом міської думи. Окрім того, став членом медичної ради міністерства внутрішніх справ. Хоча як вважав сам науковець, ця посада була формальною і його послуги виявилися неоціненими.

Та Андрієвський не полишав праці й заглибився в літературно-наукову справу. Зокрема, писав на медичну тематику, ці праці публікувалися в Росії і за кордоном – переважно в Німеччині. Окрім того, з-під його пера вийшли спогади, в яких автор описав період життя й служби в Одесі та на Кавказі. Але світ вони побачили лише за 40 років після смерті Ераста Степнановича (видав син у 1913-1914 роках). Імовірно, таке довге мовчання було спричинено тим, що автор досить гостро критикував високопосадовців та адміністрацію з якою йому доводилося працювати.

Ераст Степанович був одружений із грузинською княжною Варварою Тумановою. Вона була членкинею правління Одеського жіночого благодійного товариства. За спогадами її сучасниць: “дуже приємна грузинка невисокого зросту з дуже чорними очима, м’яким голосом і привабливими манерами. Її співучий голос і звичка повільно вимовляти слова полонили та чарували”. Подружжя мало трьох дітей: Ніну, яка загинула при загадкових обставинах у 19 років, Олену та сина Костянтина.

Помер Ераст Степанович 2 квітня 1872 року в Одесі. Похований на Першому Християнському цвинтарі. Та в 1937-му радянська влада знищила кладовище. На його місці створили “Парк Ілліча” з розважальними атракціонами, а частину передали під зоопарк. Про могилу Андрієвського нічого не відомо.

Перед будівлею Куяльницького курорту лікаря Е. С. Андрієвського був встановлений пам’ятник, що зберігся до наших днів, а одна з вулиць Пересипу була названа в його честь.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram