Один із найнеповторніших і химерних митців в історії України кінця XIX – початку XX століть – італійський майстер скульптури Еліа Сала (Elia Sala). Киянам він добре відомий як співавтор Владислава Городецького, чиї споруди є невід’ємною складовою архітектурного обличчя нашої столиці. Тим більше подиву викликає той факт, що досі не знайдено жодної фотографії або портрета, який можна було б однозначно ідентифікувати, як зображення італійського скульптора. Та власне й біографія Еліа Сала містить чимало “білих плям”, які ще належить заповнити дослідникам.
Традиція запрошення іноземних майстрів до України – дуже давня. Згадаймо хоча би спеціалістів із Візантії, які працювали на теренах Русі щонайпізніше з X століття. Перші згадки про відвідини італійцями Києва сягають XII століття, а найвідомішими італійськими митцями тут стали флорентієць Франческо Бартоломео Растреллі у XVIII столітті (Андріївська церква, Маріїнський палац) та римлянин Вінченцо Беретті із сином Олександром у XIX столітті (червоний і жовтий корпуси університету, Інститут шляхетних дівчат, анатомічний театр, Володимирський собор).
Еліа Сала з’явився на світ у дворянській родині міста Мілан, столиці області Ломбардія, 30 квітня 1864 року. Він мав трьох братів – Паоло й Еудженіо, які стали художниками, та Енеа, який став професором фехтування. У 1890-х роках брати Сала переїхали до Російської імперії – спочатку до її столиці, Санкт-Петербурга, де Еліа протягом двох років оздоблював великокняжий палац на набережній річки Мойки. Після цього вони вирушили до Києва, який переживав справжній архітектурно-будівельний бум. Тут їхнє прізвище, яке в оригіналі вимовляється з наголосом на першому складі (Сáла), мабуть, заради уникнення співзвучності зі словом “сало”, переінакшили на Саля́. Тож в Україні італійського скульптора більше знали не як Еліа Сала, а як Еліо Саля.
Першою спорудою, в оздобленні якої брав участь італієць (можливо, із допомогою своїх братів), став міський музей старовини й мистецтв, нині – Національний художній музей України, що на вулиці Михайла Грушевського, 6. Саме з нього почалася співпраця з архітектором Городецьким. Сала виконав тут фігури левів біля центрального входу, рельєфи на мотиви античних сюжетів і алегоричну композицію “Торжество мистецтв”. Також у листопаді 1899 року він виготовив модель музею з гіпсу й глини.
Київський реставратор Трипольський 1940 року писав:
“Брати Сала не тільки виправдали довір’я архітектора, але внесли зовсім нові методи у відливання ліпних прикрас і скульптури. До того часу ліпні прикраси в архітектурі відливали з алебастру, матеріалу дуже нетривкого, особливо в зовнішньому ліпленні. Сала почали застосовувати так звану набивку з цементу. Цей спосіб полягає в тому, що в форму не наливається алебастр, як робилося раніш, а забивається напівсухий замішаний цемент. Після висихання форма знімається і лишається цементна скульптура. Цементну набивку стали застосовувати в Києві брати Сала. До них цей спосіб у Росії не вживали. Але Сала, крім знання техніки, виявили ще чудесні здібності скульпторів. За 10-15 років брати Сала після музею збагатили Київ ще низкою високохудожніх будинків”.
Творча співпраця українського архітектора та італійського скульптора тривала майже півтора десятиріччя. Еліа Сала оздоблював найвідоміші споруди Владислава Городецького: караїмську кенасу, “будинок з химерами”, костел Святого Миколая. Цікаво, що декор “будинку з химерами” на вулиці Банковій, 10, Сала виконав за проєктом самого Городецького, який зводив його для себе та своєї родини. Автограф скульптора “E. Sala 1902” й зараз можна побачити на вуличній скульптурній композиції, яку традиційно називають “Двобій орла з пантерою”.
Газета “Киевлянин” у серпні 1902 року повідомляла:
“Всі фасади, а насамперед головний, буяють скульптурними прикрасами, виконаними міланським скульптором Elia Sala. Все це різні неіснуючі декадентські тварини, з жахливими риб’ячими хвостами тощо. Особливо багато таких тварин розміщено вище від верхнього карнизу, й за ними суцільно заховано дах будинку”.
Окрім Городецького, Еліа Сала співпрацював і з іншими архітекторами. Так, у 1899-1900 роках він оздоблював інтер’єри головного корпусу Київського політехнічного інституту (архітектор – Ієронім Кітнер), тоді ж – фасад та інтер’єр фоє і глядацької зали оперного театру (архітектор – Віктор Шретер), у 1902-1905 роках – фасад та інтер’єри Київської контори Державного банку, а нині Національного банку України (архітектори – Олександр Кобелєв й Олександр Вербицький), у 1903-1911 роках – костел Воздвиження Святого Хреста у Фастові (архітектори – Владислав Домбровський і Федір Троупянський).
Еліа Сала володів власною художньо-скульптурною і декоративно-будівельною майстернею в Києві, мешкав на вулиці Інститутській, 34 (нині 14) та вулиці Єлизаветинській (Пилипа Орлика), 8. Але з початком Першої світової війни у 1914 році він повернувся до Італії. Там його знали не тільки як скульптора, але і як художника й ілюстратора книжок. Помер Еліа Сала 10 січня 1920 року в передмісті Мілана – Горлапрекотто.
Грабари: світове мистецтвознавство з українським корінням
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
