У Києві на світ Божий представили нову збірочку текстів на екологічну тематику. Її автори – молоді літератори з різних куточків України – об’єднані під спільним літературним брендом “#Екзистенція”. Що ж приготували в своїх творчих лабораторіях митці посмакувати літературним гурманам на тему “екологічних проблем”? Зараз з’ясуємо.

Якщо подивитися на збірку з точки зору екологічних проблем Києва й України, то сміливо пропускайте всі тексти авторів і переходьте на сторінку 115-ту, читайте “Бурштинову матір” Олени Симоненко.

Хочеться подякувати авторці, єдиній молодій письменниці, яка заговорила про цю страшну екопроблему України.

Так-так, ви вже зрозуміли, що йдеться про Дикий Український Захід, сумнозвісне Полісся, де нелегально видобувають коштовний камінь, який сплавляють у Польшу чи Китай за грубі гроші. І малолітні діти потерпають від цього регіонального бедламу, бо годинами простоюють у холодній воді та дихають отруйними випарами, і “забили” на школу й уроки; батьки-старателі цих дітей також на cусідніх клондайках видобувають сонячний камінь, щоб якось прогодувати себе й сімейство.

Гостра соціальна тематика, за яку зачепився і навіть проглянув цікавий документальний фільм, на жаль, не отримала свій виток у маленькому оповіданнячку Олени Симоненко. Хоч прізвище у авторки поетичне й тяжіє до коренів шістдесятництва, і назва сама пісенно-музична, але нема тієї гостроти, отого болючого справедливого й гнівного меча осуду, яким автор бодай словесним натяком бичував можновладців, усіх причетних до бурштинової мафії. Можливо, я занадто багато хочу від автора, який ще не доріс до епічності звучання проблеми, але це може тільки показати час.

Дивно, що живучи в Україні екологи-екзистенціалісти не побачили Чорнобильську мадонну (І. Драч), горезвісна радіаційна слава якої рознеслася по всіх усюдах. Дивує, що недавнє бурхливе палання лісів неподалік Житомира в часи буяння ковіду теж залишилося поза увагою острів’яних літераторів. От дуже болюча проблема для киян – чиста питна вода та як це все вирішується екологічними активістами й комунальними службами, про це в збірці щось є? Анічичирк.

Можу ще довго перераховувати чого в збірці нема, але про що хотілося б почитати-подумати мені кияно-українцю. Але все ж треба якесь хороше слівце сказати, бо нащо та збірка виходила.

Коли говорити про зрілість тексту, його так би мовити продуманість і настояність, то я б звернув вашу увагу на текст Катерини Холод “Рушниця Городецького”. Ховається за цим псевдонімом літераторка, яка вже має ряд літературних відзнак і стиль якої заслуговує вже-таки на увагу літературних спеціалістів та й пересічних громадян.

Побутова історія походу в музей закінчується містичним переходом в інший світ, де вільно гуляти й буяти чоловічим інстинктам, і це все так апгрейджує мозок мисливця Андрія, що він клятвено обіцяє не ходити більше до лісу. Усе в цьому оповіданні є: і колоритні персонажі, і читацька цікавість – “а що ж там буде далі?”, і хороший задум, і описи, і привідкриття завіси життя видатної особистості архітектора-мисливця В. Городецького, і мораль. Словом, хочеться подякувати авторці, що хвилини читання її твору не минули дарма, і принесли насолоду.

Текст іншого ґатунку, текст футурологічний і сенсуальний у Даніеля Свідерського під назвою “Х’юманленд”. Екстравагантний і жертовний автор шукає смисли у своєму тексті. Чогось так одразу мені його оповідання засоціювалося з легендарним філософом-кініком Діогеном Сінопським, який посеред білого дня ходив із ліхтарем шукати людей. Так само герой Свідерського військовий ветеран Даб шукав у своєму оточенні людей без уживленого в їхній організм біорекатора. Не людей-гібридів, а саме людей.

Читайте також: Один літній день літераторів-“Екзистенц_і_ялістів”

І його модний байк нагадує щось таке анархічне й бунтарське, щось від бітників та гіпі, словом усіх тих маргіналів, які хочуть бунтувати проти засад цивілізованого суспільства. І його шукання, і його переплиття через океан із перешкодами (привіт, дядьку Гемінґвею), і нова ініціація-соціалізація в людському соціумі (щось тут так і проситься назватися Вільям Голдінг “Володар мух”), усе це наштовухує на думку: текст автора не селф-мейд, а відгризені шматочки з різних літератур, культур, нон-конформістських рухів, а, може, ще якихось запозичень із чогось. Словом, цікаво поспостерігати, що в кого автор вкрав, щоб зліпити оповідання.

Є в цій збірці зовсім випадковий “текст”, який не назвеш ні оповіданням, ні блогом, ні публіцистикою, ні придумати отак спеціально термін для цього чогось неможливо. Як цей текст затесався в збірку? То загадка. Просто скажу, що зі сторінки 45-51 набір символів, і якщо ваш мозок втомиться від глобальних екологічних проблем, які вирішують своїм пером літератори-екологи-екзистенціалісти у цій збірці, є шанс, що ці символи розвантажать ваш мозок, трохи навіть розволічуть.

У худенькій збірочці всього лише на 158 сторінок є дівчачий такий текстик. Називається він “Лиска” авторства Марти Казки. Чого авторка законспірувалася за псевдонім незрозуміло. Адже її текст справді милий і дівчачий. Усі в кого в дитинстві було село, дідо з бабою, хто колись пробував випасати худобу й доїти миньку (так по-сільському звати корову) тим не треба пояснювати тонкощі тексту, а ті в кого такого щастя в житті не було, то запрошую читати щемливу історію про хвору корівку, яку везуть на заклання на м’ясокомбінат.

“Черешні з полівінілхлориду” – саме так називається текст Сашка Кульчицького, перший за ліком текст у цій збірці. Хоч цьому оповіданню більше пасує назва 194 секунди, бо саме стільки головний герой перебував у комі. А потім вийшов із неї. Заможний пан зі статками й маєтками, грошима й владою після коми перезавантажив свою душу та побачив, що натворив: побудував потужний хімзавод, який забруднює атмосферу пластиком, пластиковими відходами.

Так от цей товариш отримав путівку в інше життя, коли з ним сталася така трагедія. І це його стимулює переосмислювати все, що з ним сталося. Є вельми цікавий опис в оповіданні пластикового саду, є нестандартний неймінг, слоган: “Life in plastic, it’s fantastic”.

У творі є оригінальний флешбек: ми бачимо цього “пластикового” багатія зовсім малим, і він урочисто обіцяє своєму дідові, що буде хорошою людиною. Таке от протиріччя людське нам демонструє автор: в юності ми одні, з одними ідеями й переконаннями, а в зрілому віці зовсім інші. Така плинність людської натури цілком природна й прогнозована, адже людські бажання й соціум коригують нашу поведінку.

Не сказав би, що оповідання Кульчицького надто моралістичне, нема прямих нотацій про збереження природи й намагання її захищати від товстосумів, але прочитується ідея про те, що пластик – це зло для навколишнього середовища. І лише ми можемо контролювати це зло в межах наших компетенцій. Раджу звернути увагу на твір.

Замикає цю екозбірку філософсько-моралістичне оповідання упорядниці Любові Єремічевої. Попри спілкування Бога та його жаління гостю на поганеньких, паршивеньких людців, це оповідання викликає цікавість одним фактом: сім тисяч тварин людина з’їдає за своє життя. Не знаю, чи справді це так, на жаль, не перевіряв, але ось ця цифра запам’ятовується в оповіданні.

Не всі оповідання заслуговують на мою увагу, тож пропоную вам самим скласти уявлення про тексти Олесі Потаржевської, Віталія Ніщименка, Андрія Черненка, Діпейна, Тетяни Сидорової.

Збірка дуже абстрактно закликає берегти природу та її надбання. Шкода, що екологічних проблем, які існують під їх носом вони не бачать, а дарма, українцям болять (вибачайте за пафос) українські проблеми, а не абстрактні філософствування на тему екології. Щоб виправитися, я чекаю наступну екологічну збірку. Дубль два, так би мовити.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram