Едуард Гороховський – художник-концептуаліст, живописець, графік, народився 12 червня 1929 року у Вінниці. Зі спогадів художника відомо: “Народився я в червні під знаком Близнюків. Усі ознаки цього знака я відчуваю на собі й досі. Найперші мої спогади пов’язані з малюванням, зорові відчуття завжди були і є для мене найсильнішими. Я завмирав, пам’ятаю, побачивши картинки або картини, і був байдужий до музики. Батько з матір’ю були вжахані, коли повірили в серйозність моїх намірів стати художником, і зробили все, щоб звучне слово “архітектор” було невід’ємно пов’язано з моєю долею”.
У 1948 році Едуард Семенович вступив до Одеського інженерно-будівельного інституту на архітектора. Але любов до малювання нікуди не зникла, тому студент водночас відвідував заняття з живопису в місцевому художньому училищі. По завершенню навчання у 1954-му його відправили працювати до Новосибірська. Гороховського як архітектора вистачило на два роки. Як казав він сам: “пішов у вільне, але ризиковане плавання в океан під назвою образотворче мистецтво”. Завдяки художнику Грицюку, він відкрив для себе імпресіонізм, кубізм, авангард.
У 1955 році Едуард взяв участь у груповій регіональній художній виставці, водночас пробував свої сили в книжкової ілюстрації.
“Я хотів займатися мистецтвом – писати, малювати. Мені дуже подобалася книжкова ілюстрація. Досвіду оформлення книг у мене не було жодного, але бажання і нахабство були. Я зібрав свої малюнки і пішов у книжкове видавництво”.
Головний редактор вирішив дати художнику шанс, для проби Гороховському доручили оздобити дитячу книжку. Окрилений, він помчав додому, щоб якнайшвидше взятися за роботу. Але вже під вечір зрозумів – нічого не виходить. Точніше задуми були, але передати їх малюнком не виходило. Наступного ранку Едуард подався до книгарні, накупив чимало дитячої літератури і знову сів за роботу. Зрештою, в обговорюваний термін він приніс до редакції свої малюнки. Керівництво їх затвердило, але нових замовлень не дало. За кілька місяців, випадково зустрівши того самого редактора, Гороховський попросив дати йому ще один шанс. Відтоді він оздобив понад півтори сотні книжок, а ілюстрації на конкурсах отримували відзнаки.
У 1950-1960-ті роки художники намагалися шукати нові принципи ілюстрування, нові технічні прийоми. Саме до таких майстрів книжкової графіки належав Гороховський. Він багато зробив для розширення стилістичного діапазону цього виду мистецтва. Оздоблював не лише вітчизняну літературу, а й казки народів світу. Робота над книгами вимагала і розуміння тексту, і знання історичних епох, і культури того періоду. Едуард Гороховський справлявся з цим блискуче. Великий артистизм виконання та тонке відчуття стилю – найхарактерніші риси його книжкової графіки.
Першою ілюстрованою етнографічною книжкою стала збірка алтайських казок “Ак-Чечек – Біла Квітка”. Художник оздобив її в техніці ліногравюри. Чорно-білі аркуші розкрили внутрішній світ поетичних та таємничих переказів краю. Книга отримала найвищу оцінку критиків, і згодом повноформатну подарункову книгу “Ак-Чечек – Біла Квітка” повторили в мініатюрі.
У 1967-му відбулася перша персональна виставка художника, а за рік Едуард Гороховський увійшов до Спілки художників СРСР. На початку 1970-х років художник взяв участь у зарубіжних виставках – Чехословаччина, Франція, Німеччина, США, Австралія, Японія.
У 1974 році художник перебрався до Москви. Там вперше він створив картину, написану олією на полотні, хоча до цього часу він був виключно графіком.
“Почалося зовсім інше життя, інше коло художників. Мені довелося перебудувати своє ставлення до мистецтва. Почалися виставки, спочатку квартирні. Тому що те мистецтво, яким ми займалися, було неофіційним, невизнаним. Відкритих приміщень для виставок наших робіт не було, доводилося експонуватися в сумнівних місцях, напівлегальних, що переслідувалося владою, або за кордоном”.
Про досягнення неофіційних художників писали в паризькому журналі “А-Я”, який видавався художником Шелковським. Влада й раніше підозрювала про існування неофіційного мистецтва, але не реагувала на нього, поки це мистецтво залишалося в своєму підпіллі поза широкими колами громадськості. Але коли журнал почав потрапляти до інших країн, і факт існування неофіційного мистецтва став відомий світові, радянська влада тут же відреагувала єдиним для неї відомим способом – репресіями.
Усіх неофіційних художників почали неодноразово викликати на допити в КДБ. Погрожували та вимагали офіційного зречення та засудження журналу. Проте ніхто не піддався на погрози. Кадебісти перейшли до радикальніших дій – майже всі художники залишилися без роботи. На думку Гороховського, далі могло бути гірше, якби не перебудова СРСР, яка дозволила виставлятися не тільки в Союзі, а й за кордоном.
Із 1991-го Едуард Гороховський жив переважно в Німеччині. Багато працював, виставлявся на різноманітних експозиціях. Загалом, художник взяв учать у понад 200 виставках у багатьох країнах світу.
У 2004 році після тривалої хвороби Гороховського не стало. Нині твори художника знаходяться в приватних колекціях та музеях Західної Европи, США та Австралії.
Євгенія Мірошниченко – діамантовий голос української опери
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
