Діти – найменш убезпечена категорія громадян. Скільки б ми, дорослі, не морочилися з їхнім захистом, напевно оборонити дітей від усіляких лих, які чатують на найслабшеньких, майже неможливо. Отож Усесвітній день дитини, встановлений резолюцією 836 (IX) Генеральної Асамблеї ООН 1954 року, є найменшим і найпершим, що в цій справі ми можемо зробити.

Дитина уразлива в родині, в школі, в місті та селі. Дорослі мають пам’ятати про це вдень і вніч. І хоча специфікою дитинства є фізичне, моральне та розумове зростання дитини шляхом набивання ґуль досвіду, справа дорослих убезпечити “ази” принаймні правової бази щодо плекання нових наших поколінь. 20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ухвалила Декларацію прав дитини, яка є світоглядним документом, на який у захисті дитини орієнтується цивілізація. В основі уявлень про те, що дорослий може зробити для щасливого чи принаймні правового дитинства є десять пунктів “Прав дитини”:

Принцип 1

Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім’ї.

Принцип 2

Дитині законом або іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3

Дитині має належати від її народження право на ім’я та громадянство.

Принцип 4

Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги та медичне обслуговування.

Принцип 5

Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6

Дитина для повного та гармонійного розвитку її особи потребує любові й розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві та на органах публічної влади повинен лежати обов’язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім’ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7

Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов’язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові та завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності й особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту та навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8

Діти повинні за будь-яких обставин першими одержати захист та допомогу.

Принцип 9

Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості й експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10

Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона має виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Одним із перших кроків Генеральної Асамблеї ООН щодо захисту прав дітей було створення в 1946 році Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). За два роки, 1948 року Генасамблеєю ухвалена Загальна декларація прав людини. Декларація прав дитини від 14 грудня 1959-го – гімн, який необхідно виконати, щоб дитинство справді було щасливим. До 20-річчя ухвалення Декларації прав дитини ООН проголосила 1979 рік Міжнародним роком дитини. На відзначення цього започаткували низку правових ініціатив, в числі яких була пропозиція, зроблена в 1978 році Польщею, розглянути в Комісії з прав людини ООН проєкт Конвенції про права дитини. Автором первинного проєкту став польський професор-міжнародник Адам Лопатка. Робота над текстом проєкту Конвенції велася десятиріччя і завершилася 1989-го, рівно через тридцять років після прийняття Декларації прав дитини. На Віденській конференції з прав людини у 1993 році вирішено домогтися того, щоби до 1995 року Конвенція з прав дитини стала універсальною для всіх держав. Саме 1996 року з ініціативи Франції, день прийняття Генеральною Асамблеєю ООН тексту Конвенції вирішено щорічно 20 листопада відзначати як День прав дитини.

Конвенція ООН про права дитини з 54 статей, які деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років на повний розвиток можливостей в умовах, вільних від голоду та нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Це вже міжнародна “гарантія”, документ, який визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція прийнята резолюцією 44/25 Генасамблеї ООН від 20 листопада 1989, а 26 січня 1990 року почалося її підписання. Документ набув чинності 2 вересня 1990-го після ратифікації двадцятьма державами. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол та всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану та Сомалі.

Конвенція про права дитини ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ від 27 лютого 1991 та набула чинності в Україні 27 вересня 1991-го. За два роки в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей, а в квітні 2001-го ухвалено Закон про охорону дитинства. У 2003 та 2005 роках український парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо злочинів із торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства. Один раз на чотири роки, Україна звітує перед Комітетом ООН з прав дитини.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram