Ольга Перовська – це ім’я наразі відоме небагатьом. А в міжвоєнний період вона була однією з найпопулярніших дитячих письменниць. Хоча тоді радянська влада намагалася не згадувати, що Перовська належала до українського гетьманського роду.

Рід Перовських походив від позашлюбних дітей графа Олексія Розумовського – старшого сина останнього Гетьмана Війська Запорозького, Кирила Розумовського. Ольга була прапрапраправнучкою Кирила. Її дід Василь (1849-1942) – старший брат терористки Софії Перовської, яка керувала вбивством російського царя Олександра ІІ. Він також належав до революційно-терористичних гуртків, неодноразово перебував на засланні й значну частину життя провів в Україні – у Криму та Північній Таврії, де займався розвитком сільського господарства й конярства. Його син і батько Ольги – Василь Васильович Перовський (1876-1944) – працював лісничим і дослужився до цивільного чину колезького асесора (відповідник армійського чину капітана). 1899 року він одружився з донькою унтерофіцера, домашньою вчителькою Марією Давидівною Кржижанівською (1876-1932).

9 квітня 1902 року у Василя і Марії народилася донька Ольга. Сталося це в селі Василівка Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині – місто Запорізької області), де її дід керував знаменитим маєтком Попових. У наші часи від маєтку залишилася неоготична “садиба Попова” з історико-архітектурним музеєм, яка продовжує приваблювати відвідувачів.

Через п’ять років родина, в якій було вже четверо доньок, переїхала до Семиріченської області (нині територія Казахстану й Киргизстану), де батько служив лісничим. Він заробляв непогані кошти, добре володів казахською, киргизькою, узбецькою і туркменською мовами, часто спілкувався з місцевими кочівниками, доглядав за пораненими й покинутими звірятами. Одного разу привіз додому маленьке тигреня, яке назвали Ваською. Тварина швидко звикла до людей, гралася з ними, не завдаючи жодної шкоди. Так, у постійному контакті зі звірами й природою, зростала майбутня письменниця.

Під час громадянської війни в Росії родина Перовських була змушена перебратися на Алтай. Ольга вступила до Туркестанського університету (нині Національний університет Узбекистану в Ташкенті), а завершила вищу освіту на біологічному факультеті Московського державного університету. Вже в цей період вона стала досить відомою дитячою письменницею. 1925 року побачив світ збірник її оповідань “Діти й звірята”. Книга значною мірою була автобіографічною, оскільки розповідала про дружбу дітей (чотирьох сестер – доньок лісничого) з домашніми й прирученими тваринами. Вже тоді характерною рисою письменницького стилю Перовської стало глибоке розуміння психології тварин, відображеної крізь призму дитячого сприйняття. Після “Дітей і звірят” з’явилися інші книжки – “Мої вовченята”, “Незвичайні оповідання про звичайних тварин”, “Мармотка”, “Васька”, “Про поросят”, “Золоте руно” й інші.

У 1930-х Ольга одружилася з дитячим письменником Григорієм Замчаловим. Вони утворили творчий тандем, і в 1934 році створили нову дитячу книгу “Острів у степу”. Це була збірника з 14 оповідань про життя біосферного заповідника Асканія-Нова на Херсонщині, де знайшли притулок десятки видів екзотичних тварин. “Острів у степу” видавався великими накладами. Зокрема, в 1941-му було надруковано 178 тисяч примірників.

Після початку німецько-радянської війни Григорій Замчалов вступив до письменницької роти народного ополчення і загинув восени 1941 року – вірогідно, у Вяземському котлі. Ольга Перовська була евакуйована до Кисловодська, працювала там у бібліотеці. Від серпня 1942-го до січня 1943-го Кисловодськ був окупований німецькими військами, і письменниця залишалася в місті. А після повернення радянської влади, 15 березня 1943-го її заарештували за “зраду Батьківщини”. Вирок – 10 років виправно-трудових таборів, згодом замінений на заслання. Московське житло Перовської забрали, туди заселили інших людей. Книги письменниці, відомі дітям в усьому Радянському Союзі та за його межами, припинили видавати.

Лише 1955 року тяжко хвора Ольга Перовська змогла повернутися із заслання. Оселилася вона в підмосковному селищі Передєлкіно. Художник-ілюстратор Лев Токмаков згадував:

“Її загребли у берієвські часи. І вона відмотала свій термін. Звільнили її за Хрущова, її квартира була зайнята, і вона не мала де жити. Марія Павлівна Прилежаєва, дитяча письменниця, – вона тоді очолювала дитячу секцію – виклопотала їй кімнату. А на заміну отримала абсолютно разючу розповідь, яку я зараз спробую реставрувати.

Ділянка, де зечки мали виконувати примусову трудову повинність, містила довгий курний шлях. І ось женуть етап, ідуть вартові з гвинтівками, із собаками, натренованими шматувати людей за командою. І Перовська невдовзі заслабла й опустилася на землю. Усе – це вважається втечею. І нацькували на неї двох вівчарок. “Ви ж знаєте, – сказала вона Марії Павлівні, – я ж не боюся, я, – каже, – поклала руки їм на голови, і вони лягли поруч”.

А конвоїри, темні невігласи, вони вирішили, що вона чаклунка, що її треба боятися, і з того часу всі зупинки диктувала тільки вона. Недобре їй, відчуває, що треба сісти – і весь етап зупиняється – жодних втеч. І, як сказала Перовська на завершення цієї розповіді: собаки врятували їй життя”.

Прикута до ліжка тяжкою хворобою після 12 років неволі, Ольга Перовська пішла з життя у вересні 1961-го. Похована вона на літературному некрополі в Передєлкіно, неподалік від могили Корнія Чуковського.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram