День Нобеля підсумовує досягнення людства за рік, що минає. Парадоксальне дійство: письменники, науковці, громадські діячі, які зробили найбільший внесок у розвиток людства, віншуються іменем автора найбільш руйнівного винаходу – динаміту.

Хто й за що отримав Нобелівську премію-2019

Завдяки численним подорожам і ретельному навчанню у Франції, Швеції, Німеччині та США Альфред Нобель уже в 17 років вільно володів англійською, французькою, німецькою та російською мовами. Він працював у підприємстві свого батька, вдосконалюючи проєкти морської міни та торпед. Володів понад 90 фабриками в 20 країнах світу, був власником 355 патентів. Був членом Королівського інституту в Лондоні, Товариства цивільних інженерів у Парижі та Шведської королівської академії наук. Філантроп та винахідник, який прожив усього 42 роки, набагато ширше насправді відомий своїм іншим, геть не таким доброчинним винаходом, який, проте, замислювався з благородною метою – викорчовувати дерева та прорубувати в скелях тунелі.

25 листопада 1867 року Альфредом Нобелем був запатентований динаміт, що до середини XX століття використовувався як основна вибухова речовина у гірничій справі. Динамітами є бризантні вибухові суміші на основі нітрогліцерину з поглиначем та іншими домішками. Оскільки нітрогліцерин у чистому вигляді дуже небезпечний і незручний для застосування, для широкого використання цієї потужної вибухівки були знайдені тверді абсорбенти, просочування яких нітрогліцерином робило його відносно безпечним для зберігання та використання.

Російський хімік Микола Зінін і його помічник, вочевидь українського походження, Василь Петрушевський досліджували нітрогліцерин і шукали безпечні способи його застосування. Їхнім учнем і був молодий Альфред Нобель. Починаючи з 1859 року, Альфред Нобель, його батько й молодший брат ставили у Швеції експерименти над вибуховим рідким нітрогліцерином, намагаючись знайти оптимальні способи його виробництва та застосування в промисловості. У 1863 році вони виявили, зокрема, що детонацію нітрогліцерину можна викликати підривом гримучої ртуті, що спростило його практичне використання та привело до винайдення Нобелем вдосконаленого капсуля-детонатора, який застосовується й досі. Прикметно, що на зорі ери динаміту, його рекламували скрізь та повсюди приблизно так, як зараз рекламують памперси.

А от Нобелівська премія з’явилася якраз не із-за реклами, її появу спричинила помилкова публікація 1888 році некролога Нобеля. Французькі газети переплутали в некролозі винахідника з його старшим братом Людвігом, який помер у Каннах. Окрім співчуття, засуджувалося винайдення ”померлим” динаміту. Цей факт і підштовхнув насправді ще живого Альфреда Нобеля до рішення залишити після своєї смерті якусь ціннішу для цивілізації спадщину. Спочатку в заповіті, складеному 14 березня 1893-го, він висловив бажання направити кошти від своїх патентів на будівництво крематоріїв у великих містах, чим, на його думку, мав займатися стокгольмський Каролінський Інститут. Однак ще 1886 року Папа Римський визнав кремацію неналежною формою поховання. 27 листопада 1895 року підписав заповіт, згідно з яким усе своє майно у 31,5 мільйона шведських крон призначалося на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, щорічний прибуток від спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в галузях фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури.

Нобелівська премія не поширюється на видатних математиків через те, що дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. За іншою версією, дівчина зрадила Нобелю всього один раз, але для невизнання математиків цього виявилося достатньо.

Вручення премій почалося 1901 року. За час її існування було запроваджено лише одне нововведення: 1968 року Банк Швеції з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов’язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам’яті Альфреда Нобеля вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури та економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції.

Найбільше нобелівських лавреатів мають США (323), Велика Британія (99), Німеччина (78), Франція (45) та Швеція (24). Росія (СРСР) має 17 лавреатів, по 15 – Італія, Швейцарія, Нідерланди та 12 – Канада.

Твердження, що українці не отримали поки що жодної Нобелівської премії, є дещо суперечливим. Адже принаймні семеро нобелівських лавреатів мають українське походження. Фізіологи та медики Ілля Мечников із села Іванівка Харківщини, який отримав Нобелівку 1908 року, та Зельман Ваксман, що вродився у Новій Прилуці на Вінничині (1952). 1966-го за літературу найпрестижнішу з премій отримав Йосеф Шмуель Аґнон, народжений у Бучачі. 1971-го в Стокгольмі віншували енкономіста з Харківщини Семена (Саймона) Кузнеця, 1981 – хіміка Роальда Гофмана, який народився в Золочеві на Львівщині. Фізик Георгій Харпак, що народився на Рівненщині в Дубровиці, отримав Нобелівську премію 1992 року. Зрештою, Світлана Алексієвіч, нобелівська лавреатка в галузі літератури за 2015-й вроджена в славному місті Станіслав.

Загалом для песимізму немає підстав: з 1960-х маємо-бо одного нобелівського лавреата приблизно на десятиріччя. І сподіваємося на краще: колись лавреати отримають найпочесніші нагороди від комітету Нобеля вже під властиво українським прапором.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram