Меноніти – частина анабаптистького руху, що виник у межах Реформації християнської віри. Для того, щоб історично їх відрізнити, треба провести межу з лютеранами (яких куди більше підтримували місцеві німецькі князі), і реформатами та кальвіністами – які, зрештою, змогли справити набагато більший політичний вплив на історію Європи.

Меноніти ніколи не мали та не прагнули мати своєї держави, мали загалом антидержавну позицію, і єдине, чого вимагали – свободу віросповідання та щоб їх залишили в спокої.

Останньої третини XVIII століття територія півдня України та Поволжя виділялася для німецьких колонів (поселенців), серед яких почали міграцію і меноніти. До того ж, вони створювали свої окремі колонії від інших німців – тих же католиків чи лютеран. І якщо останні домінували біля Волги, то меноніти – зрештою становили кістяк німецького населення на півдні України, що досягло майже 350 000 за переписом 1897 року.

Було створено три повноцінні округи, що фактично жили автономно, та користувалися пільгами – Хортицький, Молочанський, що зрештою став осередком прогресивних поглядів менонітської громади, та Маріупольский.

Тому не випадково, що одна з колоній була утворена на самому легендарному острові Хортиця – Insel Chortitza. Або нинішні масиви Верхньої Хортиці (район в м. Запоріжжя) – почалися з однойменної колонії. Загалом, Запорізький район тоді, понад 100 років назад, нагадував мережу німецьких колоній, що розгорнулася посеред український сіл.

Щодо економічної потуги українських німців-господарників варто навести історію Запорізького Автомобільного Заводу, що постав саме з майстерень Абрахама Коопа. У 1923 році цей завод був перейменовий на “Комунар” і випустив перший радянський комбайн, у 1961 – перейшов на випуск “Запорожців”, ставши легендою українського автопрому.

Всюди, де були менонітські громади, поставало не тільки сільське господарство, а зрештою – і легка промисловість, мануфактури, виробництва, склади й інша інфраструктура.

Утім, як тільки в 1873 році надійшла звістка, що Російська імперія все ж таки встановить військовий обов’язок для менонітів (попри обіцянку Катерини ІІ, що була дана майже сто років тому), почала готуватися нова хвиля еміграції – на цей раз уже в Північну Америку.

Перші емігрували (і в повному обсязі) гутеріші – менш чисельна анабаптистька група. З менонітів півдня України поїхала приблизно половина (50 тисяч осіб) – у Канаду та США, заселяючи й відроджуючи свої колонії на нових місцях – в Оклагомі, Канзасі, Південній та Північній Дакоті.

І все ж, меноніти що залишились, отримали право на альтернативну службу – у пожежних частинах, лісових господарствах тощо. Давався взнаки й лобізм менонітів в органах влади, загальні настрої в імперії, визнання цих “німців” все ж лояльною до влади групою.

Історія менонітського “заселення” України зрештою завершилася ще в першій половині XX століття. Попри те, що Російська імперія не депортувала 350 000 тисяч німців з півдня України під час Першої світової війни (але депортувала 170 000 волинських німців – які теж становлять цікаву сторінку історії нашої землі). Революція, громадянська війна та голод призвели до ще більш посиленої еміграції менонітів, ті ж, що залишились – стали набагато релігійно закритими та консервативними. У важкі часи вони шукали прихисток у вірі – так само, як їхні предки в Голландії, Німеччині та Швейцарії.

Намагання ініціювати політику “коренізації” в залишках менонітських громад теж не мали успіху – вороже ставлення до радянської влади, колективізація, що не зустріла ані збройного опору, ані схвалення, перетворили українських німців на “привидів минулого”. На відміну від Поволжя (де виникла німецька автономна республіка РРФСР), меноніти не пішли в “соціалістичний прогрес” та “робітничо-селянське майбутнє”, а трималися за залишки своїх колись великих господарств і переважно намагалися емігрувати. Ідея створення автономії “Роза Люксембург” посеред українського степу, так і не знайшла прихильності в цих, глибоко побожних людей.

Зокрема, саме з такої емігрантської родини походив батько Мета Ґрейнінґа – автора відомих мультиплікаційних серіалів “Сімпсони” і “Футурама”, та також один із піонерів канадської мультиплікації.

З початком німецько-радянської війни, більшість із них (як і всіх німців України) була депортована. Утім, на початку 1970-х все ж було близько 30 000 менонітів по всьому Радянському Союзу. Недивлячись на повну заборону участі дітей в релігійному житті, друку релігійної літератури тощо, меноніти продовжували існувати, аж до розпаду СРСР, коли пройшла остання хвиля масової еміграції.

Зрештою, навіть не треба наводити цифр, щоб показати, що колись чисельна та процвітаюча громада, що існувала на теренах України, майже повністю зникла. Менше з тим, меноніти, будучи одною з найменш вивчених етнорелігійних громад в Україні, заслуговують на ширше вивчення та висвітлення. І хочеться, щоб історія менонітів була не тільки повчальною, але й живою – бо йдеться про досі існуючу громаду, що на рівні сімей дуже добре пам’ятає своє походження з нашої землі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram