Загальновідомо, що перший у світі повітряний таран здійснив Петро Нестеров на самому початку Першої світової війни в 1914 році. Сталося це неподалік західноукраїнського міста Жовква, і сам Нестеров під час цього загинув.

Менш відомим є другий повітряний таран, героєм якого став уродженець України Олександр Козаков. На відміну від Нестерова, йому пощастило вижити. А сталося це рівно 105 років тому.

Олександр Козаков. Фото: ria1914.info

Олександр Олександрович Козаков народився у дворянській родині в Херсонській губернії 14 січня 1889 року. Зважаючи на прізвище, яке навіть у російських офіційних документах писали через “о” (“Козаков” – не “Казаков”), можна припустити про належність його пращурів до українського козацтва. Військову кар’єру Олександр обрав із дитинства. Закінчив кадетський корпус у Воронежі та кавалерійське училище в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Відповідно, службу почав у кавалерії – 12-му уланському Білгородському полку, який перебував у складі Київського військового округу й дислокувався в Проскурові на Поділлі (сучасний Хмельницький).

1914 року Козаков закінчив курс військової авіаційної школи в Гатчині під Петроградом, діставши звання військового льотчика. Після початку Першої світової війни був направлений у чині поручика до 4-го корпусного авіазагону 1-ї армії Північно-Західного фронту, який діяв на території Польщі.

Літати Козакову довелося на легкому моноплані французької розробки Morane-Saulnier G, який у Російській імперії називали “Моран Ж” або скорочено “Морже”. Потужність двигуна такого аероплана становила лише 60-80 кінських сил, а крейсерська швидкість не досягала й 100 км/год. Жодного озброєння літак не мав, тож Козаков спробував хоч якось удосконалити його на випадок зустрічі з противником у повітрі. Він обладнав “Моран” сталевим тросом із чотирилапим якорем – так званою “кішкою”. Розрахунок полягав у тому, щоб, пролітаючи над ворожим аеропланом, зачепити його “кішкою” за крило або фюзеляж, після чого відчепити або відрізати трос. За іншою версією, до “кішки” ще й прикріплювали вибухівку – піроксилінову шашку. Від отриманих пошкоджень літак противника мав би зазнати катастрофи.

Повітряний таран Олександра Козакова 31 березня 1915 року

Зрозуміло, що втілення в життя такого ризикованого плану залежало не лише від надзвичайної вправності й сміливості пілота, але й від сприятливого збігу обставин.

31 березня 1915 року Олександр Козаков під час бойового вильоту перехопив німецький біплан “Альбатрос”, який здійснював розвідку й бомбардування. Він наздогнав противника та зайняв позицію над ним, щоб зачепити “кішкою”. Але якір застряг під фюзеляжем “Морана”. Тоді Козаков ударив “Альбатрос” колесами і гвинтом – знаючи, що у випадку з Нестеровим аналогічні дії призвели до катастрофи обох літаків. Однак доля була прихильною до Олександра. Він влучив точно у верхнє крило “Альбатроса”, і той впав на землю неподалік села Воля-Шидловська (нині Млавського повіту Мазовецького воєводства Польщі). Сам Козаков на пошкодженому “Морані” зумів здійснити посадку.

Ось як він розповідав про свій таран:

“Що було робити? Два фронти, сорок тисяч очей дивляться на нас (із окопів). Піти, не зробивши нічого, перебуваючи в кількох метрах від противника, ганьба… Клята “кішка” зачепилася та теліпається під днищем літака… Тоді я вирів ударити “Альбатрос” колесами по його поверхні. Не довго роздумував, дав кермо вниз… Щось сіпнуло, штовхнуло, засвистіло, у лікоть вдарив шматок крила мого “Морана”. “Альбатрос” нахилився спочатку на один бік, відтак склав крила й полетів каменем униз… Я вимкнув мотор – однієї лопаті в моєму гвинті не було. Почав планувати, втративши орієнтування, і лише за розривами шрапнелі здогадався, де російський фронт. Сідав, парашутуячи, але на землі перевернувся. Виявляється, удар колесами був настільки сильний, що шасі було ввігнане під крила”.

Безпосередній командир Козакова – начальник 4-го корпусного авіазагону поручик Павло Якоба-Швілі – у своєму рапорті змалював подію так:

“Німецький аероплан повертався з боку Гродиска через Жирадов, і пролітаючи над аеродромом поблизу села Гузов, кинув три бомби, очевидно прагнучи потрапити в наш змійковий аеростат. Водночас поручик Козаков, перебуваючи в повітрі, помітив його. Маючи при собі своє приладдя з якорем для зачеплення аеропланів, поручик Козаков розпустив його й почав рух на німецький аероплан, наганяючи його ззаду. Поручик Козаков бачив, що спостерігач німецького аероплану повернув обличчя до його аероплану й почав стріляти. Якір не зачепив, і поручик Козаков налетів на поверхню німецького аероплана, вимкнувши в момент удару мотор. Від удару у поручика Козакова зламався гвинт та задній край правого крила, після чого апарат ковзнув з німецького аероплана й почав падати, і далі, вирівнявшись, поручик Козаков опустився поблизу аероплана в селі Гузов.”.

10 серпня 1915 року Олександр Козаков був нагороджений Георгіївською зброєю. У наказі йшлося (дата 18 березня вказана за старим стилем):

“За доблесний подвиг 18 березня 1915 року, який полягав у тому, що за власним почином злетів поблизу села Гузов на своєму апараті, погнався за германським аеропланом, що проводив розвідку в нашому тилу та кидав бомби в Гузівський аеродром, наздогнав його неподалік обійстя Воля-Шидловська й хоча не встиг перекинути ворога особливим якорем, збив його, за явної небезпеки для власного життя, ударом свого апарата по поверхні ворожого, унаслідок чого було ворог припинив вести розвідку й кидати бомби”.

Таран відкрив лік повітряним перемогам Козакова. До листопада 1917 року він збив, за різними даними, від 17 до 32 німецьких й австро-угорських літаків, завдяки чому вважається найрезультативнішим пілотом-винищувачем в історії Російської імперії та Російської республіки. В одному з боїв дістав поранення чотирма кулями в руку. Дослужився до чину підполковника, був нагороджений багатьма орденами, зокрема Святого Георгія IV ступеня. Більшість своїх повітряних перемог Козаков здобув у небі України, де в 1917 році командував 1-ю бойовою авіагрупою Південно-Західного фронту.

До більшовицького перевороту Олександр Козаков поставився негативно. У червні 1918-го виїхав до Мурманська, зайнятого британськими військами, і вступив до лав Королівських повітряних сил Великої Британії. Спочатку як лейтенант, та невдовзі дослужився до майора, був удостоєний орденів від британського й французького урядів. Командував 1-м Слов’яно-Британським авіаційним загоном, який підтримував дії білогвардійських сил – Північної армії генерала Євгенія Міллера.

Життя Олександра Козакова обірвалося 1 серпня 1919 року в авіаційній катастрофі. Його винищувач “Сопвіч Снайп” розбився одразу після злету з аеродрому поблизу села Березник (нині Виноградовського муніципального району Архангельської області РФ). Існують три основні версії – технічна несправність, помилка в керуванні або самогубство пілота, який зневірився в перемозі “білих” над “червоними”.

Могила Олександра Козакова. Сучасний вигляд. Фото: airaces.narod.ru

Насамкінець зазначимо, що практично в усіх сучасних російських публікаціях стверджується, буцімто за весь час Першої світової війни крім Нестерова і Козакова повітряні тарани не застосовував більше ніхто. Але це зовсім не так. Сьогодні відомі ще близько 20 таких випадків, які трапилися на Західному й Італійському фронтах протягом 1916-1918 років. Однак унікальність подвигу Олександра Козакова полягає в тому, що він став не тільки виконавцем першого в історії вдалого повітряного тарану, але й взагалі єдиним льотчиком Першої світової війни, який цілеспрямовано протаранив ворожий літак і вижив при цьому.

Для порівняння: за роки Другої світової війни зафіксовано близько 900 повітряних таранів, причому до 600 з них здійснили радянські льотчики. Але це вже зовсім інша історія.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram