Лише два варіанти вирішення проблеми безробіття та його наслідків красномовно визначив президент Віктор Ющенко ще на початку каденції у 2005 році: “Або створювати робочі місця, або будувати в’язниці”. У своїй програмі він планував створити п’ять мільйонів робочих місць, або по одному – кожен рік. 

Тепер влада знову замислилася про створення нових робочих місць. Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов звітував, що “рівень безробіття в Україні залишається на високому рівні – 8,8 відсотка”. Але й ця цифра, на думку експертів, явно занижена. До неї не потрапляють, наприклад, ті безробітні, у кого є земельні наділи – а це величезна частина сільських жителів. А хіба не можна вважати безробітними тих, хто офіційно числиться у відпустках без збереження заробітної плати або переоформлений на неповний робочий день? Таких теж сотні тисяч.

Щодо реформ, які проводить уряд, то вони базуються на основі правого лібералізму, і в разі успішного втілення обіцяють деякий підйом економіки – але водночас і катастрофічне зростання безробіття.

Утім, нарешті уряд дійшов до конструктивного, перевіреного часом рішення. У ситуаціях, подібних до нашої, практично всі країни починали будувати дороги. 

За такої умови держава стимулює створення лише одного робочого місця. Шість або й вісім інших створюються завдяки бізнесу в суміжних галузях. Так інші держави забезпечили зайнятість сільської молоді та городян, розвиток транспортної інфраструктури та загалом економічний підйом. Усе це дало їм змогу вирішити безліч соціальних проблем. Чому так не може бути в Україні?

Масштабні роботи з будівництва та ремонту доріг, які мають розпочатися навесні цього року, забезпечені рекордною сумою з бюджету: 69,7 мільярда гривень. На дороги державного значення буде витрачено 38 мільярдів гривень, на місцеві дороги – 22,2 мільярда.

Для порівняння, у 2015 році на будівництво доріг загального користування в бюджеті не передбачили ні копійки, у 2016-му – копійки. І водночас безробіття тоді зросло до 9,5%.

За оцінками громадської організації “Офіс ефективного регулювання” (BRDO), яку ще нещодавно очолював нинішній прем’єр-міністр Олексій Гончарук, для створення якісних доріг в Україні необхідні інвестиції у 5 трильйонів гривень протягом 10 років. Адже, згідно з дослідженням World Bank Group, понад 90% доріг України (загальна протяжність – 169,6 тисячі кілометрів) наразі зношені й потребують термінового ремонту або заміни. 39% доріг державного значення взагалі не відповідають вимогам щодо міцності, а 51% – щодо рівності.

Левова частка бюджетних коштів буде спрямована на шляхи, що мають державне значення: ремонт траси Н-11 Дніпро – Кривий Ріг – Миколаїв, ремонт траси Н-23 на ділянці Кропивницький – Кривий Ріг, проект GO Highway у Вінницькій і Хмельницькій областях (загалом цей проект передбачає сполучення відремонтованими дорогами портів Балтійського та Чорного морів), реконструкцію траси Н-31 Дніпро – Решетилівка, реконструкцію дороги М-03 на ділянці Лубни – Полтава – Валки, будівництво Південно-Західного об’їзду Полтави та декілька інших.

Я, наприклад, помітив, що ці об’єкти розташовані переважно в регіонах, які Тимофій Милованов зазначив як області з найвищим рівнем безробіття. Наприклад, у Полтавській області, за його даними, воно сягає 11,2%, а у Кіровоградській – усі 11,6%.

На жаль, бюджет не гумовий, то де ж вихід? Він є. Навіть зараз проєкти будівництва доріг можуть реалізовуватися в межах спільних ініціатив із міжнародними фінансовими інститутами: якщо немає своїх грошей, то, гадаю, варто залучати чужі, навіть під державні гарантії. Зайві борги? Ні, не зайві!

Наприкінці жовтня 2019 року Кабмін та Європейський банк реконструкції та розвитку вже домовилися про залучення кредиту на ремонт доріг в Україні. Зокрема, банк виділив 300 мільйонів євро на ремонт доріг у Херсонській області. Наприкінці ж листопаду уряд підписав угоди з ЄБРР та Європейським інвестиційним банком, у межах яких установи виділили Україні по 450 мільйонів євро на ремонт траси Київ – Одеса та будівництво об’їзної дороги навколо Львова.

Скажу більше: ЄБРР та ЄІБ висловлюють готовність фінансувати будівництво та реконструкцію дорожніх об’єктів навіть не під державні гарантії, а під гарантії окремих українських міст. Отже, державні дороги приводились би до ладу під державні гарантії, а міста отримували б дороги на своєму рівні. Місцеві влади ще не зовсім підготовлені до такого сценарію, але він цілком імовірний. Як варіант, не виключається й комбінація державних і місцевих гарантій.

Зауважу, що, на відміну від попередників, сьогодні уряд не розкидається обіцянками про концесійні проєкти, принаймні, у дорожній галузі. Досі вони не реалізовувалися, і, мабуть, це на краще. На відміну від інших галузей, при будівництві доріг держава бере на себе відповідальність при реалізації концесійних проєктів. Можна здавати в концесію морські порти або аеропорти й отримувати лише концесійні платежі, а ось у випадку доріг держава зобов’язується, що інвестор від їх експлуатації отримуватиме певну або більшу суму. Якщо цього не трапиться, то різницю доплачуватиме держава. Нам це не підходить.

…Ще не встигло скінчитися широкомасштабне будівництво доріг по всій Польщі. Воно здійснювалося після її асоціації, а особливо після вступу в Євросоюз (в основному коштом щедрих інвестицій з фондів ЄС). Так, багато тоді виїхали в Лондон “сантехніками” – але чимало молодих поляків старанно будували дороги від села до села, від міста до міста. За лічені роки Польща невпізнанно змінилася. Особливо село – в останні поїздки в недавно ще депресивні регіони я бачив багатьох молодих поляків, які мають намір залишатися жити і працювати вдома! Тому що тепер по всій Польщі рівень життя відрізняється мало, а його постійне зростання викликає оптимізм.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram