Сьогодні Україна відзначає 75-у річницю від дня народження видатного українського композитора і громадського діяча – Івана Карабиця.

Іван Федорович Карабиць народився на півдні Донеччини у грецькому поселенні Ялта. Його батько мав грецьке походження, і ця обставина ймовірно зіграла неабияку роль у становленні композитора. Річ у тім, що Сталін до греків ставився з особливою нелюбов’ю і ще в 1930-ті десятки тисяч греків були репресовані й знищені в концтаборах “нєоб’ятнойˮ. Перед початком другої хвилі гонінь на греків по закінченню Другої світової війни, сім’я Карабиця втекла з рідної Ялти до Дзержинська (нині – Торецьк), де про грецьке походження Карабиців ніхто не знав, і цей переїзд врятував сім’ї життя. Утім, грецьке походження композитора лишалося тривалий час таємницею, навіть для його майбутньої сім’ї, а вміння берегти таємниці та бути гранично зосередженим і сконцентрованим стало рисою характеру композитора на все життя.

По закінченню Артемівського музучилища (нині – Бахмутський коледж мистецтв, який носить ім’я композитора), у 1963 році Іван Карабиць поступає до Київської консерваторії. Початково він планував поступити на фортепіанний факультет, однак у прийомній комісії, дізнавшись, що їхній абітурієнт ще й складає музику, вирішили представити його композиторській катедрі. Так Іван Карабиць потрапив на композиторський факультет у клас Бориса Лятошинського.

Борис Лятошинський був одним із найбільш незручних для тодішньої партійної верхівки композиторів. І хоча в його доробку є окремі твори, що улещують світогляд фанатичних комуністів, наприклад, опера “Щорсˮ чи “Урочиста кантатаˮ, все ж абсолютна більшість творів – це цікаві, модернові творчі знахідки, які не могли лишити вузьколобих партійних босів байдужими, і Лятошинський постійно зазнавав від них нищівних дорікань, не без ризику повторити трагічну долю Леонтовича чи Хоткевича. Утім, вперте небажання здаватися та йти своїм шляхом від Лятошинського передалось і його учням, зокрема – у майбутньому відомим композиторам-“шістдесятникамˮ – Валентину Сильвестрову, Леоніду Грабовському, і молодшому їхньому однокласнику – Івану Карабицю.

Щоправда вже на другому курсі Іван Карабиць вимушений був перервати навчання. Річ у тім, що саме в жовтні 1964 радянському керівництву закортіло позмагатися зі США у ядерній гонці, і щоб мало не здавалося – усіх хлопців призивного віку було вирішено мобілізували до лав армії. Так Іван Карабиць опинився на знаменитій своїми важкими умовами й зверхністю до солдат військовій базі “Деснаˮ. На щастя Борису Лятошинському вистачило впливу, щоб через кілька місяців перевести молодого композитора до Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу, де, до речі, починали свій творчий шлях чимало відомих згодом музикантів, а в 1967 році – поновити в консерваторії, де Іван Карабиць зустріне свою майбутню дружину – музикознавицю Маріанну Копицю.

Після смерті Лятошинського (1968) Карабиць закінчує навчання у Мирослава Скорика, продовжує до 1975 працювати в гарнізонному ансамблі, і лише з 1983-го починає працювати в консерваторії.

Творчість Івана Карабиця є багатогранною. Частина його творів, такі, наприклад як вокальний цикл “Пастеліˮ (1970) приваблюють витонченістю, винахідливістю і грою барв, але складні для розуміння обивателю. Монументальні твори, серед яких “Сад Божественних пісеньˮ на слова Григорія Сковороди або “Голосінняˮ – це твори, які вражають глибиною думки, їх слід слухати багато разів і щоразу відкривати нові пласти людської мудрості. І нарешті для прихильників легшої музики – кілька десятків естрадних пісень, таких як наприклад “Батьківський порігˮ або “Мати моя сивая горлицяˮ. Хоча, любителів найпримітивнішого “гоп-ца-дрицаˮ ми розчаруємо – примітивної музики у Івана Карабиця немає. Зовсім.

Нарешті не менш важливою частиною життя Івана Карабиця стала громадська або правильніше сказати організаторська діяльність. У 1990 році, коли Україна звільнилася з радянських лещат, саме Івану Карабицю вдалось заснувати фестиваль “Київмузикфестˮ, який міг стати аналогом “Варшавської осеніˮ і гідно представляти мистецьку Україну на світовій арені. Завдяки міжнародним зв’язкам на цей фестиваль приїжджали композитори зі США, Канади та країн Європи. Також Іван Карабиць став співорганізатором відомого конкурсу піаністів пам’яті Горовиця, а також ансамблю “Київська камератаˮ, на сьогодні – єдиного національного колективу, що спеціалізується на виконанні сучасної музики.

Примітно, що попри можливість емігрувати, якою скористались, наприклад, Леонід Грабовський чи Мирослав Скорик, Карабиць постійно працював в Україні, вкладаючи свою енергію у розвиток музичного життя столиці.

Іван Карабиць помер у 2002 році, фактично через некомпетентність київських лікарів, що не змогли вчасно поставити правильний діагноз. На жаль, ми не знаємо, скільки планів композитора лишилося не втіленими. І, на жаль, ми вже ніколи не дізнаємося, яку позицію Іван Карабиць зайняв би в часи Помаранчевої революції і подальших буремних подій нашої історії. Але можемо передбачати. Відомо, що Іван Карабиць був не тільки однокласником, але й другом Валентина Сильвестрова, який підтримував Євромайдан дуже гаряче та присвятив цій події свої хори. Присвятив Євромайдану свої твори й інший однокласник Карабиця – Леонід Грабовський. Тож, гадаємо, тут позиція композитора була би очевидною. Можна спрогнозувати також ставлення композитора до нинішніх кумирів – усі, хто знав Карабиця особисто, погодяться, що він був різносторонньо освіченою людиною, цінував професіоналізм і ніколи не дозволяв собі плоских поверхневих жартів, і, до речі, дуже навіть добре грав на фортепіано, у класичний спосіб. Тож КВН-івський підхід до державного будівництва, гадаємо, для Івана Карабиця ніколи не став би симпатичним.

І на завершення публікації дозвольте висловити таку пропозицію – назвати іменем Івана Карабиця одну з київських вулиць. Якщо глянути на мапу міста, з неї досі визирають кілька вулиць “московськихˮ і одна “російськаˮ, які вже шостий рік аж “просятьсяˮ щоб їх перейменували. Хоча б одну них. Повірте, Іван Карабиць приніс нашому місту набагато більше користі. Він того гідний.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram