Дмитро Іванович Яворницький – видатний громадський діяч, історик, дослідник козаччини. Патріот, який віддано служив інтересам своєї Батьківщини. Учений зробив величезний внесок у розвиток українських науки, освіти, соціальних інститутів, що стало в пригоді наступним поколінням. Завдяки Яворницькому світ побачив комплексне дослідження з історії українського запорозького козацтва. Цій тематиці він присвятив низку праць, але найголовніша з них – фундаментальна тритомна “Історія запорозьких козаків”. На її сторінках висвітлено політичну, економічну, соціальну, культурну, духовну спадщину козацтва, побут, торгівлю, відносини з зовнішнім світом. Окремі роботи Дмитра Івановича присвячені діяльності Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, славетних запорозьких кошових отаманів Івана Сірка та Петра Калнишевського, отамана задунайського козацтва Йосипа Гладкого.

Народився Яворницький 6 листопада 1855 року на Харківщині. Батько був сільським дячком, хоч і походив зі збіднілого дворянства, мати – селянка. Жили бідно, у звичайній мазанці. Але зимові вечори проводили за читаннями. Яворницький-старший вмів читати лише по складах, але діти, забравшись на піч, уважно слухали. Шестирічний Дмитро обожнював твір Миколи Гоголя “Тарас Бульба”. Яворницький згадував: “Як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене з очей”. Саме тоді тема козаччини захопила хлопчика й не відпускала все життя.

Початкову освіту здобув у сільській школі. Коли Дмитру виповнилося 12 років, він потрапив до Харківського повітового училища. А все завдяки сину поміщика, з яким давно товаришував. Панич навідруб відмовився вчитися сам у великому місті, тому багатію довелося викласти кошти й за навчання Яворницького. Там він проявив неабиякі здібності, йому легко давалися науки, але особливих успіхів досяг саме в словесності. По закінченню навчання Дмитро на вимогу батька вступив до Духовної семінарії. Але юнакові це не подобалося, його тягнуло до вивчення історії, народних звичаїв, фольклору тощо. Тому не дивно, що за три роки Яворницький покинув духівництво й вступив на історичний факультет.

На формування світогляду майбутнього вченого вплинули лекції Олександра Потебні та Миколи Сумцова. Обдарованого студента по закінченню університету залишили позаштатним стипендіятом для підготовки на професорське звання. Окрім цього, Дмитро вчителював у Харківській чоловічій гімназії, водночас поринувши у вивчення історії козаків. За чотири роки вийшла друком його праця “Виникнення і будова Запорозького Коша”. Але за це його позбавили стипендії в університеті. Опікун харківського навчального округу генерал-лейтенант Максимович категорично заявив: “Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію”, але впертий дослідник-початківець наполіг на своєму, тому й залишився без гроша в кишені.

Підтримав Яворницького Олександр Потебня, разом із впливовими друзями допоміг Дмитру влаштуватися істориком у жіночу гімназію Григорцевич.

У той період в особистому житті теж трапилися зміни, він одружився з Варварою Кокіною. Наречену Яворницькому знайшла мати, бо незадовго до того, Дмитро по вуха закохався в Єлизавету Щоголів. Але те кохання закінчилося банальною драмою – кохану жінку насильно віддали заміж за іншого. Тому, щоб вгамувати душевний біль, батьки вирішили й собі швиденько одружити сина. Нічого путящого з цього союзу не вийшло й пара за два роки розлучилася. Варвара була надто земною, щоб зрозуміти творчу й піднесену натуру чоловіка, стати йому другом і натхненницею. Дмитро ж зі свого боку теж тяжився такими стосунками, хоча нібито й кохав дружину.

Звинувативши Дмитра в сепаратизмі, Яворницького (а тоді саме діяв на повну силу Емський указ) позбавили всіх посад і заборонили займатися улюбленою справою.

“І не думав, і не думаю бути сепаратистом. Люблю клаптик землі! Люблю тому, що не знаходжу ніде іншої розради, люблю тому, що там є широкий простір для моєї роздольної натури, люблю тому, що в чистих річкових водах своєї України бачу сумний образ своєї особи. Ех, знали би люди, як важко мені жити на світі! Одна втіха – кинутися в степ, заглибитися в дні давно минулого часу <…> Так хіба це сепаратизм?”, – писав Яворницький.

В 1885-му Дмитро переїхав до Петербурга. Там написав низку праць з історії Запорожжя. Незабаром Яворницький став членом Археологічного товариства, і викладав історію в різних навчальних закладах. У своєму домі щосуботи влаштовував вечори, на які приходили науковці, дослідники, студенти. Саме завдяки Яворницькому народився художній шедевр Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, він підказав митцю ідею для полотна. Миколу Лисенка надихнув на створення опери “Тарас Бульба”.

У 1888-му Дмитро опублікував дві праці – “Запорожжя у залишках старовини й переказах народу” та “Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків”, того ж року Яворницькому знову заборонили викладати й звільнили з роботи через політичну неблагонадійність. Декілька років перебивався тимчасовими підробітками, але, зрештою, у пошуках роботи повернувся до Харкова. Але й там нічого путящого знайти не міг, на роботу не брали. І знову Петербург. Тут він пише ще одне дослідження “Історії запорозьких козаків”, за який його відправляють у відрядження на три роки до Середньої Азії, але, по суті, це було заслання. Відбувши покарання виїхав до Варшави, та згодом, отримавши дозвіл на викладацьку діяльність, повертається до Москви, де отримує посаду позаштатного доцента Московського університету й викладає археологію та історію впродовж дев’яти років.

У 1902-му Яворницького запросили до Катеринослава (нині Дніпро), де він очолив крайовий історичний музей. У той період Дмитро займався етнографічними експедиціями й поповнив українську скарбницю казками, байками, піснями тощо. Водночас очолював товариство “Просвіта”.

У 1918 році Дмитро Іванович одружився вдруге. Його обраницею стала Серафима Бурякова. Їхнє знайомство відбулося задовго до весілля. Як вчителька вона приводила своїх учнів на екскурсію до музею, де й познайомилася з Яворницьким.

У радянський період Дмитро Іванович очолював археологічну експедицію на території будівництва Дніпрогесу. Завдяки його зусиллям музей поповнився унікальними експонатами періоду козаччини. Його перу належить змістовна праця “Дніпрові пороги”, яка була видана в 1928 році в Харкові.

У 1920-х на офіційному рівні визнали наукові досягнення Яворницького. У 1924 році він став членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929-му – її дійсним членом.

Окрім того, Яворницький ще був письменником. Відома його збірка поезій “Вечірні зорі” й роман “За чужий гріх”. У них автор висвітлив суспільне життя різних верств населення на зламі XIX-XX століть.

Помер видатний діяч 5 серпня 1940 року. Поховали в Дніпропетровську (нині Дніпро). У січні 1961-го його могилу перенесли на територію музею, якому присвоїли ім’я Яворницького. У 1991 році Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені видатного митця.

А в 2005-му НБУ викарбував та ввів до обігу пам’ятну монету на честь Дмитра Яворницького номіналом 2 гривні.