Дмитро Тузов
Журналіст

Дмитро Тузов. Віртуальна реальність

Дмитро Тузов. Віртуальна реальність. Фото detector.media

Вийшов з дому, прихопив з собою сміття. Відповідно до національного законодавства, ми його вдома сортуємо: пластик, папір, метал, харчові відходи – все окремо. Очікувано не побачив окремих контейнерів для сортованого сміття, походив навколо з пакетами, плюнув на це й закинув сміття у багажник власної автівки – у кварталі від будинку є комерційний пункт прийому вторсировини. Віддам безкоштовно, аби прийняли.

Завів двигун, виїхав на дорогу. Вирішив дотримуватись національного законодавства, витримуючи швидкість у населеному пункті 50 кілометрів на годину. Ззаду вишикувалась кавалькада машин, водії яких не розуміли, що відбувається. Деякі нервово сигналили, інші намагались об’їхати, маневруючи між зустрічним транспортом. Обганячи, всі якось недобре дивились. Злими очима. Ніби я кожному винен по 100 доларів й вперто не повертаю їх. Дехто навіть подавав красномовні знаки руками. Я думав, що не вмію читати по губам. Помилявся. Прочитав все, що вони мені казали. Експресивні промови я “почув”, слід відзначити.

Довелося ввімкнути аварійку й наполегливо рухатися вперед. Бо я впертий. Це хоч якось пояснювало характер моїх дій. Нехай думають, що “тягну” до найближчого СТО. Кількість нецензурної лексики зменшилась. Ввімкнув приймач. Там депутати повертали Донбас, сперечаючись, чи є “днр” та “лнр” терористичними організаціями. На іншій хвилі повідомили, що в Угорщині літак з України нелегально не лише перетнув повітряний простір країни Європейського Союзу, а й незаконно переправив туди в’єтнамців з афганцями.

Якщо не помиляюсь, у пасажирів українського літака не було біометричних паспортів. Схоже, у них взагалі нічого не було, окрім стійкого бажання опинитись в ЄС. Ні, я чув звісно, що для нелегальних авіаперевезень колумбійська мафія використовує літаки. Але щоб ось так нахабно, в центрі Європи…  Слід віддати належне континентальній бюрократії. Кажуть, що вона повільно міркує й ще повільніше дії. Неправда. Ангела Меркель одразу закликала зміцнювати кордони Європейського Союзу.

Поки їхав до пункту прийому вторсировини, ще дізнався про відпочинок пана Президента на Мальдівах і про те, що народні депутати отримали суттєві компенсації за свої поїздки та житло. Баланс негативних й позитивних новин було витримано і я трохи заспокоївся. Пункт прийому мого вже розподіленого сміття виявився зачиненим. Я знову плюнув на все це – тим більше, що час було вирушати на роботу.

Почав вирішувати, біля якої установи вивантажити сміття. Даруйте, не сміття, а цінний ресурс, який зберігає наші бюджетні кошти. Не даремно ж ми всі ці рештки постійно сортуємо (так, як це десятиліттями роблять, зокрема, поляки, німці, австрійці, італійці, бельгійці, й французи з англійцями). Цікаво, в країні хто-небудь теж займається таким беззаперечним мазохізмом й возить сміття у багажнику свого авто до зачиненого пункту прийому вторинної сировини й слухає при цьому новини по радіо? Чи всім на все наплювати? Зокрема, й на закони, які депутати, сварячись, приймають під прозорим склепінням Верховної Ради і за які отримують від нас з вами суттєві бонуси й компенсації?

P.S. Друзі, мені здається, що ми створили якусь віртуальну реальність, у якій намагаємось жити. Не довіряючи один одному й не зважаючи на закони й здоровий глузд. Питання у тому, як змінювати ці реалії, у яких думаємо одне, говоримо друге, а робимо третє? Хтось знає відповідь, як повернутися до справжнього життя? Й припинити дурити самих себе.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.