Девід Сельцник (David O. Selznick) – син українського емігранта, один з найуспішніших голлівудських продюсерів, власник кінокомпанії і володар двох премій “Оскар” в номінації “Кращий фільм”. Стрічки “Кінг-Конг” 1933-го, “Віднесені вітром” 1939-го та трилер “Ребека” 1940 року стали його візитівками. Сельцник отримав найголовніші нагороди, які бажає мати кожен: час відплатив всесвітньою славою, глядачі – колосальною увагою та захопленням, колеги по роботі – повагою, змішаною із заздрістю.
Девід народився 10 травня 1902 року в Пітсбурзі, США. Його батько, емігрувавши з Києва до Лос-Анджелеса, відкрив власну кіностудію. Тому Девід змалку знав всі тонкощі процесу фільмування. Він годинами просиджував на знімальному майданчику, школу майже не відвідував, тому в 16 років його вигнали з навчального закладу. Батько не надто переймався цією бідою, родина була однією з найбагатших у США, тому на такі дрібниці ніхто уваги не звертав.
У 1923-му батьківська кіностудія збанкрутувала, і Девіду довелося шукати роботу. Спочатку він влаштувався асистентом до знаменитого засновника голлівудської кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer Луїса Маєра. Згодом, отримав посаду продюсера низькобюджетних фільмів категорії B (англ. B movie – малобюджетна комерційна кінокартина, що не користується великою популярністю) виробництва MGM. Невдовзі Сельцник покинув студію, бо зрозумів, що творчих перспектив не матиме, заразом прихопивши із собою доньку Маєра, яка стала його дружиною. Він подався на студію Paramount, але й там успіху не було.
У 1931 році Девід отримав підвищення на студії RKO Pictures, і обійняв посаду віцепрезидента виробничого відділу. Тоді компанія переживала важкі часи та була на межі банкрутства. Але завдяки вдалим контрактам Сельцника у 1933 на студії почалися знімання “Кінг-Конга” (Мартін Купер, Ернст Шодсак). Зрештою, кризу на виробництві кіна подолали, а глядачі отримали персонажа, який став згодом популярним у всьому світі. У тому ж році Луїс Маєр запросив Девіда продюсером до MGM. Сельцник працював над екранізацією “Анна Кареніна” Кларенса Брауна.
У 1936 році Девід уклав договір з американською кіностудією United Artists і заснував власну кінокомпанію Selznic International.
Роман Маргарет Мітчелл “Віднесені вітром” як сценарій для екранізації привернув увагу багатьох провідних кіностудій, але саме студія Сельцника встигла його викупити за 50 тисяч доларів із правом на постановку. Він відчув, що це щось грандіозне. Але зі сценарієм були проблеми. Безліч запропонованих варіантів не влаштовували Девіда. Він хотів грандіозної картини й точно уявляв, як цього домогтися. 15 різних сценаріїв було запропоновано, а ідеальним виявися лише один варант Сіднея Говарда. Пошуки актриси на головну роль теж були грандіозними – на кастингу Сельцник прослухав майже півтори тисячі претенденток. Серед них була і знаменита Кетрін Хепберн, але продюсер їй грубо відрізав, що не бачить в неї тієї жінки, за якою б Ретт Батлер бігав 12 років.
Зрештою роль дісталася Вів’єн Лі, а Кларка Гейбла на роль Ретта Батлера вибрали шляхом соціологічного анкетування. Вів’єн доводила режисерів своїми істериками, Сельцник своїми вимогами. За період фільмування змінилося три режисера, та зрештою попри всі складнощі, Девід отримав визнання. “Віднесені вітром” стали найкасовішим фільмом в історії кінематографа (фільм одержав 10 нагород Оскар. Станом на 26 квітня 2020 року фільм обіймав 165 позицію у списку “250 кращих фільмів за версією IMDb”).
У тому ж 1939 році всі знову заговорили про Сельцника. Він запросив до Голлівуду відомого британця Альфреда Гічкока. У творчому тандемі вони знімають трилер “Ребекка”. У 1940-му він отримує дві премії Оскар, зокрема як найкращий фільм року (станом на 26 квітня 2020 року стрічка посідає 227 позицію у списку “250 кращих фільмів за версією IMDb0”).
Успіх так запаморочив голову продюсеру, що він почав знімати фільми як режисер і власним коштом. Головні ролі в цих роботах дістаються його другій дружині, молодій акторці Дженіфер Джонс (з першою він розлучився). Але стрічки виявилися провальними. Кар’єра Сельцника стрімко втрачала популярність. У 1946 році він розпочав виробництво високобюджетного вестерну “Дуель під сонцем” за романом Нівена Буша. На цю стрічку покладали величезні надії, за задумом вона мала перевершити “Віднесені вітром”. Але цього не сталося, в прокаті картина окупилася, але не стала визначною.
У 1957 році Девід Сельцник зробив ще одну спробу реанімувати своє ім’я в кіноіндустрії. Він викупив права на екранізацію роману “Прощавай, зброє!” Ернста Гемінґвея. Картину зняв Кінг Відор, але вона провалилася в прокаті.
Відтоді Девід Сельцник почав зловживати алкоголем й амфетамінами. Його часто бачили як він буркотів собі щось під носа, інвестори, письменники, актори неодноразово отримували від нього величезні листи, які були абсолютно беззмістовні й абсурдні. Такий спосіб життя дуже скоро призвів до проблем із серцем, а згодом і звів режисера у могилу. Це трапилося 22 червня 1965 року. Похований у меморіальному парку “Форест-Лон” у Ґлендейлі, північному передмісті Лос-Анджелеса.
Дмитро Тьомкін – легенда американської музики з Полтавщини
Орест Субтельний: Український народ виживав за будь-яких умов
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
