На мій погляд саме розуміння цього становища повинно нас, українців, об’єднати. Об’єднати всіх, хто проживає на теренах прекрасної країни з величезними ресурсами, але, на превеликий жаль, найбіднішої країни Європи. Рівень і якість життя сьогодні не витримують жодної критики з боку українського народу: пересічних громадян, мешканців населених пунктів, територіальних громад.

Маємо навчитися відповідати за результат

Є дві проблеми, які треба нам вирішувати, щоб рухатися.

Перше – ми як люди, як громадяни, маємо не тільки права, а ще й обов’язки. Ми повинні стати об’єднавчим, впливовим, українським, громадянським суспільством, структурованим і з можливістю не тільки скористатися правом управляти державою, територією, громадами, а ще й навчитися відповідати за це – за результат, за ефективність. Мати можливість змінювати, коли помилилися, і нести за це відповідальність.

Що нам вдалось, особливо в останній 5 років, зробити. Нарешті зрушити головну реформу – реформувати територіальну організацію влади та провести децентралізацію державного управління. Саме місцеве самоврядування – це не наш винахід. Це – з початку віків, з Магдебурзького права… З початку існування світу в людей так заведено. Місцеве самоврядування є фундаментом не лише будь-якої держави, а нашої української державності.

25 жовтня 2020 року завершена головна реформа, яка нам далася. Вона тривала майже весь час Незалежності. Вона мало не з першого дня відновленої України у нас на слуху, точніше з 1990 року з першим Законом про місцеве самоврядування, згодом ратифікації Європейської Хартії місцевого самоврядування, де головним принципом є принцип субсидіарності. І з урахуванням цього принципу ми й проводили межу повноважень держави та повноважень місцевого самоврядування. Місцеві вибори показали, що реформа відбулась.

А що таке децентралізація державного управління? Це передача повноважень, ресурсів і відповідальності. Реальне життя починається, плине, завершується в селі з конкретною назвою, в селищі конкретному з назвою, в місті маленькому, в мегаполісі великому! Саме тут відбувається життя. Тому саме на цей рівень і йде передача тих функцій, які повинні мати характер місцевих справ, і не треба вплутувати туди для вирішення питання, який тротуар і де побудувати, президента, прем’єра та навіть голову адміністрації.

Чи завершено реформу цілковито? Ні, не завершено. Для завершення реформи нам потрібні зміни до Конституції щодо децентралізації державного управління. Думаю, що найближчим часом ці зміни будуть ухвалені, і ми рухатимемося далі.

Тішуся, коли приїжджаю в маленькі населені пункти, бо бачу, що з’являються тротуари, амбулаторії, школи, садочки. Провадиться утеплення, енергозбереження, ростуть спортивні майданчики. Радість бере, що в таких складних умовах це все з’являється там, де його ніколи не було раніше, інакше мріяти не можна було.

Це величезний здобуток вже результатів реформи. Вибори відбулися, і на порядку денному з’являється дуже проста проблема – де взяти кадри? Якщо суб’єкти є як юридичні особи, громади, відповідні міські, сільські, селищні ради, то вони мають потребу в якісних кадрах? Де той суб’єктивний фактор, який обов’язково має бути присутнім, тому що тільки конкретна людина робить результат або ж створює проблеми, не володіючи достатніми управлінськими знаннями.

Де шукати спеціаліста?

Нам конче необхідно сформувати розвинене та впливове громадянське суспільство й кардинально підвищити ефективність державного управління, місцевого самоврядування. І тут ще нагальнішим постає питання добору кадрів. Їх треба десь брати. І брати найкращих. Слід якусь селекцію проводити.

Сьогодні має бути державна політика підготовки, перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації, політика добору кадрів. Їх потрібно шукати. Шукати тих, які сьогодні є найкращими. Розкриваючи свій потенціал, вони додадуть безкінечно багато для розвитку держави й державності.

Але у нас знову все не так. З тривогою зустрів указ президента щодо передачу Національної академії державного управління у відання Кабміну. Не з конкретними кадрами й людьми це пов’язали, а з власністю. Тож із власності в державному управлінні справами передають до Кабінету міністрів України, а отже до Міністерства освіти і науки України, далі – в національний університет імені Тараса Шевченка.

Ми це вже проходили. Свого часу у нас була Академія муніципального управління. У такий же спосіб її передано до Таврійськового університету й сьогодні Академії… немає.

Зараз усе повторюється, але вже з Національною академією державного управління при Президентові України. Вирішили без обговорення, не поцікавилися думкою того ж колективу, фахівців, експертів на круглих столах… Я розумію, що зараз коронавірус і все можна на нього списати, щоби з людьми не радитися.

Власне й саме рішення, якщо подивитися на результати господарювання нинішніх можновладців, викликає тривогу. Лише неуки в державному управлінні можуть так розбалансувати країну. Нині на порядку денному з першим номером має вирішитися державна кадрова політика. Назвіть мені бодай одне ім’я зірочки кадрів. Нема. Управлінці перевелися.

Тож де взяти кадри, які будуть віддані справі? Вони є! Вони серед нас. В практиці всіх провідних країн вибудована система їхнього пошуку, підготовки та створення можливостей реалізувати свій потенціал. У них все просто!

Подивімося на досвід Франції. Там, до речі, теж пізно ратифікували Європейську Хартію, децентралізацію не дуже хочуть проводити, але централізована держава з високим рівнем життя має систему підготовки кадрів, префектів. Школа ЕN прем’єр-міністра Франції, діє чотири інститути, функціонують відповідні школи Міністерства внутрішніх справ. Повна кадрова система! Коли треба якогось призначення в якийсь департамент, префектуру, на стіл президенту буде покладено дві-три справи вивчених кандидатів, щоб він із трьох вибрав найдостойнішого. Тому й країна функціонує злагоджено.

А у нас? Питання риторичне.

Систему вдосконалюють, а не руйнують

Нам треба виходити на новітні, сучасні, високоефективні методики управління сучасною державою, регіонами та місцевими громадами. Треба переходити! Час від нас цього вимагає. І тому сьогодні, маючи схожу систему, замість того, щоб її реорганізувати, фактично руйнують.

Маючи систему, хай і недосконалу, слід її бодай оцінити. Для того, щоб ухвалити відповідні, виважені рішення! Саме головне ми повинні почати новітню історію державної кадрової політики.

Парадоксально, але через відсутність бодай якоїсь осмисленої кадрової роботи влади, кадрову проблему має сама Академія. Там відсутній президент Академії. Є тимчасовий виконувач обов’язків Анатолій Петрович Савков. Порядна людина, сильний керівник, але ж він тимчасово виконує обов’язки. Він щоранку йде на роботу, а ввечері може лишитися й без неї, якщо щось не в угоду вищим чиновникам скаже. А ця людина – президент – повинна боротися та переконувати, оберігати систему Національної академії державного управління.

Раніш президентом Академії був Василь Куйбіда, який пройшов вишкіл із міського голови Львова, був першим членом конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, пройшов школу господарника, працював міністром. Це порядна сильна людина. Попередній президент звільняє його з роботи, порушуючи закон. Василь Куйбіда, захищаючи свою честь і честь Академії, проходить через всі суди, і вони стають на його бік. Утім, уже сьогоднішній офіс президента не виконує рішення суду. Виконайте рішення! І тоді ми з вами почнемо будувати правовідносини та правову державу!

Якщо Україна, за висловом В’ячеслава Чорновола, починається з тебе, то держава починається з кадрів. І її, судячи з усього, намагаються знищити. Академія повинна й надалі надавати відповідну спеціальну підготовку фахівців державного будівництва. Підготовлені кадри вирішать усі питання розбудови України, непідготовлені порішать її.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram