Верховна Рада України врешті проголосувала за скасування депутатської недоторканності. Тема мусувалась давно – принаймні кілька останніх виборчих кампаній лише ледачий не обіцяв зняти недоторканність, як тільки його оберуть до Ради. І відразу забував про свої обіцянки, отримавши заповітний мандат і ту саму недоторканність.

Недоторканність в українських реаліях означала те, що її носія (в нашому випадку – народного депутата) не можна було без погодження Верховної Ради не лише притягувати до кримінальної відповідальності, а й затримувати навіть на місці вчиненого злочину.

Коли норму про депутатський імунітет прописували, передбачалось, що він сприятиме роботі народних обранців. Для цього їм гарантувався захист від тиску та кримінальних переслідувань, з допомогою яких у нашій державі часто вирішуються ті чи інші проблеми і, які – ні для кого це не є секретом – часто є просто інструментом тиску на неугодних.

Як і будь-який привілей, недоторканність слугувала подразником для значної частини суспільства. Та й депутати інколи зловживали своїм імунітетом. Хоча, з іншого боку, варто нагадати, що лише депутатська недоторканність не дозволяла зносити владі намети на Майданах та під час різноманітних акцій протесту – варто було оголосити той намет власністю нардепа або написати на ньому “Громадська приймальня народного депутата”, міліція вже не мала права його чіпати. Так само і з доставкою опозиційної преси в регіони, витягуванням заарештованих активістів з відділків міліції тощо. Так що був у недоторканності і позитивний момент.

Читайте також: Поствиборче

Варто також нагадати, що імунітет не є суто вітчизняним винаходом – такі норми є в конституціях цілком демократичних країн. Дозволю собі процитувати Вікіпедію: “За даними наукового дослідження Інституту законодавства Верховної Ради України, у результаті вивчення 64 конституцій держав світу встановлено, що в переважній більшості з них парламентарій також не може бути затриманий, заарештований, притягнутий до кримінальної відповідальності, за винятком випадків, коли його затримано на місці злочину (Австрія, Бельгія, Греція, Франція), при порушенні громадського порядку (США). За нормою Конституцій Португалії, Швеції, Фінляндії, депутатський імунітет обмежується в залежності від тяжкості злочину, в якому звинувачується парламентарій”.

Ну і ще один історичний екскурс: за всю історію Незалежної України недоторканності позбавили 21 народного депутата. Першим був Степан Хмара – у нього відібрали імунітет за ніби-то побиття полковника КДБ. Останньою стала Надія Савченко – за ніби-то підготовку терористичного акту. Вона навіть встигла посидіти в СІЗО. Недоторканність також втрачали Олег Царьов, Сергій Клюєв, Вадим Новінський, Ігор Мосійчук, Євген Дейдей, Олесь Довгий, Михайло Добкін та інші. Коли Генпрокурор вносив до Ради подання про зняття недоторканності з якось депутата, його зазвичай підтримували. Але практично всі справи успішно розвалювались або на етапі слідства, або в суді. Тобто проблема, очевидно, зовсім не у недоторканності.

Сьогодні недоторканність скасували. Утім, так званий “політичний імунітет” залишився – депутатам гарантують відсутність юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Але ця норма існувала й раніше, тут нічого нового не відбулося.

Насправді проблема полягає в іншому. І я навіть не буду педалювати тему недоторканності інших категорій громадян. А вони таки існують – суддівському імунітету, наприклад, нардеп може лише позаздрити. Чомусь про цю недоторканність всі воліють мовчати. Президент також має імунітет, до речі. Але суть не в цьому. А в тому, що чомусь другорядна проблема раптом в Україні стала найважливішою і стрижневою у програмах політичних сил та кандидатів у народні депутати.

Проблема в тому, що тема імунітету – це чиста підміна понять. От хай кожен спитає себе – як зняття недоторканності вирішує його особисті проблеми та проблеми України? Зі зняттям недоторканності у нас припинилась війна, повернувся Крим, пішла вгору економіка, відремонтувались дороги, медицина стала якісною і доступною, заробітна плата і пенсія здатні забезпечити достойний рівень життя, зникла корупція? Цей перелік можна продовжити до безкінечності.

Читайте також: Похід музикантів у велику політику

Те, що проблема недоторканності існувала, ніхто не заперечує. Але вона серед сучасних проблем України – одна з останніх по важливості. Натомість її роздули до рівня найголовнішої. І на всіх зустрічах з виборцями (я спеціально цікавився у колег-технологів) одним з перших питань до кандидата було – “ви за чи проти недоторканності?”.

Людина стоїть посеред розгромленого села чи міста, на розбитій дорозі, в неї немає можливості отримати медичну допомогу, захист правоохоронців, немає роботи, мізерна пенсія, убита екологія, а її цікавить не те, як кандидат збирається вирішувати ці проблеми, а недоторканність! Начебто без цього не можна жити. Фарс, підміна понять, штучний вкид в свідомість через підконтрольні ЗМІ. Власне, нічого дивного – саме ця тема була однією з топових на екранах телевізорів останніми роками.

Від того, що 424 особи раптом втратили недоторканність, всі ті проблеми не вирішиться. Бо їхнє вирішення зовсім не залежить від депутатського імунітету. Їхнє вирішення залежить від нас, від запиту суспільства. І якби зусилля, витрачені на скасування недоторканності, були спрямовані на вимогу до своїх обранців зайнятись нагальнішими питаннями, повірте, вони б вирішились. А так – як казав герой однієї з комедій Гайдая: “Народ радуется!”. Не зовсім зрозуміло, чому “радуєтся” народ, але факт залишається фактом – суспільство чомусь вірить, що відтепер життя кардинально зміниться на краще. Але, на жаль, прості кроки не вирішують складних проблем, вони просто переводять ці проблеми в режим хаосу.

Ну і насамкінець – опустіться з небес на грішну землю і озирніться навколо себе. У нашій державі справжню недоторканність гарантує не примарний депутатський статус, а матеріяльний стан. І для того, щоб “порішати” будь-яке питання з правоохоронцями чи іншими представниками влади, потрібно лише знати, кому, скільки і як занести. І ні для кого це не є секретом. Тому проблема нерівності перед законом є, на мою скромну думку, куди важливішою за роздуту тему депутатської недоторканності.

Але нічого, не варто переживати – завтра підконтрольні справжнім господарям наших владних інститутів засоби масової інформації знайдуть нову проблему, якою українське суспільство перейматиметься з не меншим азартом, ніж депутатською недоторканністю. А між тим дійсно важливі рішення потонуть у цьому інформаційному шумі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram