“День защитника Отечества”: що відбулося 23 лютого 1918 року?

Декрет Раднаркому про створення Червоної Армії від 15 (за новим стилем - 28) січня 1918 року

Власне кажучи – нічого. Нічого такого, що можна вважати гідним свята захисника Вітчизни. Цю велику містифікацію радянської пропаганди вже давно викрито, але її продовжують повторювати окремі ЗМІ і політики. Тож варто ще раз нагадати перебіг тих подій майже столітньої давнини.

9 лютого 1918 року (всі дати – за новим стилем) делегація Української Народної Республіки підписала у Брест-Литовську мирний договір із Центральними державами – Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями і Болгарським царством. Всупереч досі вельми поширеним уявленням, ця угода НЕ передбачала окупацію України німецькими і австро-угорськими військами. Але для всіх було зрозуміло, що іншим шляхом неможливо домогтися реалізації всіх умов договору і витіснити більшовиків з України та інших територій, відповідно до наміру офіційних Берліна і Відня. Тому найближчими днями уряд УНР звернувся до Німеччини і Австро-Угорщини із закликом про військову допомогу. Водночас, делегація Радянської Росії на чолі зі Львом Троцьким, яка також перебувала у Брест-Литовську, користувалася формулою “ні миру, ні війни” і затягувала переговори. Щоб змусити більшовиків підписати мирний договір, німецька делегація висунула їм ультиматум про прийняття умов миру з відмовою від прибалтійських областей до лінії Нарва – Псков – Двінськ (нині Даугавпілс). Оскільки радянська делегація відкинула ультиматум і демонстративно залишила переговори, німецькі і австро-угорські війська 18 лютого розпочали операцію “Фаустшлаг” (“удар кулаком”) – наступ на всіх ділянках Східного фронту від Балтії до Чорного моря.

Територіальні зміни за Брест-Литовським договором від 3 березня 1918 року

47 піхотних і 5 кавалерійських дивізій Центральних держав практично не зустрічали опору з боку противника. Швидкість просування подекуди становила 50 км на добу. Червоної Армії як серйозної сили тоді ще не існувало. Хоча її створення розпочалося відповідно до декрету Раднаркому ще від 28 січня 1918 року, протягом перших тижнів відчайдушні заклики більшовиків “до зброї на захист революції” майже не знаходили відгуку у мирного населення і солдатів, які поспішали додому з фронтів Першої світової. Багато хто з нетерпінням очікував приходу “німців”, які мали скинути більшовицьку диктатуру і “навести лад”. Про ситуацію тих днів німецький генерал Макс Гофман писав у щоденнику: “Це найкомічніша з війн, які я бачив. Ми завантажуємо в потяг жменю піхотинців з кулеметами й женемо їх до наступної залізничної станції; вони швиденько захоплюють її, беруть у полон більшовиків, декілька вояків й продовжують свій рух далі. Принаймні, така процедура додає певного шарму новому способу ведення війни”.

Генерал Макс Гофман. Фото: Berliner Verlag/Archiv

Жодних серйозних бойових дій і тим більше поразки німців під Псковом і Нарвою 23 лютого не відбулося. Станом на вечір того дня німецькі війська перебували у 55 км від Пскова і у 170 км від Нарви. Псков вони зайняли після нетривалого бою в ніч з 24 на 25 лютого, а Нарву – вранці 4 березня.

Зате 23 лютого 1918 року відбулася інша подія – засідання ЦК РСДРП(б) у Петрограді, на якому Володимир Ленін переконав своїх колег прийняти німецькі умови миру, погрожуючи в іншому випадку піти у відставку і розколоти партію. Як наслідок, 3 березня більшовицька делегація підписала у Брест-Литовську мирний договір з Центральними державами на вкрай тяжких і невигідних умовах. Радянська Росія втрачала будь-які права на Польщу, Україну, Білорусь, країни Балтії, Фінляндію, частину Закавказзя – загалом до 800 тисяч км² територій, які до революції належали Російській імперії.

У Радянській Росії 23 лютого було проголошено святковим днем у 1922 році. Після створення СРСР воно стало загальносоюзним. Спочатку свято мало назву “День Червоної Армії і Флоту”, з 1946 року – “День Радянської Армії і Військово-Морського Флоту”. Для пояснення саме такої дати Йосип Сталін у 1938 році запустив в обіг вигадку про “перемоги під Псковом і Нарвою”. У тезах для пропагандистів до 20-річчя РСЧА і ВМФ було відзначено: “Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на революційний Петроград було призупинено”. Підкреслимо – тоді йшлося лише про “рішучу відсіч” і “призупинення”. У подальшому це неправдиве пропагандистське пояснення вживалося на сторінках “Короткого курсу історії ВКП(б)”, який тільки за часів Сталіна видали й перевидали загальним накладом у майже 43 млн. примірників.

В умовах Другої світової війни, аби історичними прикладами надихнути громадян СРСР до боротьби з нацистською Німеччиною, вже з’явилося формулювання про “цілковитий розгром німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року”. Ця теза підтримувалася радянською пропагандою аж до самого краху СРСР.

“День захисника Вітчизни” 23 лютого досі відзначають у деяких пострадянських країнах – Росії, Білорусі, Киргизстані, Таджикистані, а також у квазідержавних утвореннях, які перебувають в орбіті російського впливу (Придністров’я, Південна Осетія, терористичні “ЛНР/ДНР”). Причому у сучасній Росії деякі історики пропонують прив’язати святкування 23 лютого не до річниці міфічних перемог над німецькою армією, а до початку Першого Кубанського походу Добровольчої армії генерала Лавра Корнілова у 1918 році – як до початку боротьби проти “узурпаторів-комуністів” за відродження національної Росії та її збройних сил.

В Україні День захисника Вітчизни скасовано 2014 року. Замість цього запроваджено свято, яке набагато більше відповідає українським національним військовим традиціям – День захисника України 14 жовтня, що припадає на християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва і день створення Української повстанської армії.