Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України за три квартали 2019 року зріс на 1,8 мільярда доларів, або на 5,5%, – до 34,7 мільярда доларів, повідомила Державна служба статистики України. За цей період надійшло 1,7 мільярда доларів нових інвестицій, але водночас і вибув майже мільярд. А потрібно, за різними підрахунками, ще до 40 мільярдів доларів, щоб економіка вийшла зі стагнації та почала розвиватися.
Кожен п’ятий долар іноземних інвестицій – українського походження, повідомила прес–служба Національного банку України. За даними оцінки НБУ, так званих round tripping інвестицій, які є попередньо виведеними за кордон коштами українського бізнесу, такі операції переважно здійснювалися через Кіпр, Нідерланди, Швейцарію та Австрію.
У НБУ зазначили, що впродовж 2010-2018 років обсяг коштів резидентів, які були виведені за кордон, а потім повернені в Україну як іноземні інвестиції, становив 8,4 мільярда доларів або 22% від загального обсягу ПІІ за цей період. Найбільші обсяги round tripping інвестицій спостерігалися впродовж 2010-2013 років, коли вони складали близько третини від загального обсягу ПІІ.
У 2014-2015 роках за такими операціями навпаки відбувся відтік коштів з України. У 2016-2018 роках чистий приплив коштів за такими операціями поступово відновився, зазначили в НБУ.
Медом по губахОтже, справжніх іноземних інвестицій не так і багато. Де ж економіці брати гроші?
Переконаний, що українська культура бідності, про яку вже починають говорити, народилася насамперед у головах, до того ж, з точки зору історії, зовсім нещодавно. Економічні потрясіння та повальне зубожіння початку 1990-х геть позбавили українців найважливішого почуття самодостатності, вбивши в голови нову ідентичність – громадян бідної країни, на рівні всієї нації і в крові у покоління, що зростає. Звідси, відтоді й досі, занадто підвищена увага до теми співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими кредиторами (Детальніше читайте в статті “Ґудбай, МВФ”).
Загалом на виплату зовнішніх боргів іде половина всіх траншів, що надходять в Україну. У 2019 році Україна повинна виплатити за зовнішнім боргом 3,3 мільярда доларів, а в 2020-му – майже чотири мільярди – більше, ніж отримає.
Отже, жодні транші жодних фондів не скасують необхідності шукати інвесторів.
Що ж робити до того часу, коли, припустимо, внаслідок успішних реформ до нас повернуться гроші з офшорів, прийдуть перші потужні західні фонди, а потім, керовані стадним почуттям, підтягнуться інші інвестори? На це піде не рік, і навіть не два й не три. А тим часом на глобальних ринках іде справжня війна за інвестиції, і Україна її програє.
Поки можна розраховувати лише на ті величезні кошти, які можна було б влити в економіку, не чекаючи західних інвестицій.
Попри так зване зубожіння, на яке полюбляють кивати, на руках у населення зберігається, за різними оцінками, зокрема й Нацбанку, близько 100 мільярдів доларів готівкою, не враховуючи сотень мільярдів гривневої готівки. Це втричі більше, ніж загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну! І ці гроші не вкладаються в бізнесові проєкти, не працюють на економіку країни. Заховані, грубо кажучи, під матрацами, вони знецінюються. Багатьох, не надто заможних, це влаштовує. Але власників великих статків, звичайно ж, як грамотних людей, навряд чи.
Гроші є, але умов, за яких їх вдалося би витягти зі схованок, нема.
Залишилось зробити те, що декларували всі без винятку покоління українських політиків, які вже встигли зістарітися: по-перше, створити нарешті привабливий інвестиційний клімат і, по-друге, забезпечити зростання платоспроможного попиту населення. Завдання, над вирішенням якого можновладці б’ються всю новітню історію України.
“Український інтерес” поцікавився у знаного економіста, державного службовеця 1-го рангу, президента Асоціації “Укрсудпром” Віктора Лисицького, який не втомлюється пропонувати владі ефективні рішення, його поглядом на ситуацію.
“На превеликий жаль, гроші рвонули у схованки, принаймні, із початку 1990-х років. Чому така дикість стала реальністю у суспільстві, яке тривалий період часу (ще з часів Олексія Косигіна, принаймні) мріяло про самостійне продуктивне економічне самоврядування? Тому ще з жахливим, цинічним, самовпевненим зруйнуванням НЕПу (вересень 1932 року) ми років на 50-60 втратили можливості самостійної, на рівні підприємств організації економічних процесів. Тобто мінімум три (!) покоління наших громадян виросло, попрацювало та вимерло в умовах, коли звичайні економічні відносини були нашим громадянам просто НЕ-ВІ-ДО-МИ-МИ! Тому й сформувалися “воровські” процеси розвитку бізнесів із найширшим використанням офшорок, іноземних банків тощо. Саме тому категорично підтримую пропозицію “створити нарешті привабливий інвестиційний клімат”. Реальне зростання економіки можливе тільки за таких умов”, – прокоментував він.
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
