Міжнародна правозахисна організація Amnesty International у 80-х роках минулого століття визнала Данила Шумука найстаршим політичним каторжником. Із 89 років життя наш герой майже половину провів по той бік ґрат. За свій буремний життєвий шлях Шумук встиг відсидіти у польських, нацистських, сталінських і брежнєвських таборах, не припиняючи боротьби навіть в ув’язненні, за що доля неодноразово нагороджувала його.

Уже з першого погляду непересічна біографія Данила Шумука викликає цікавість та неабиякий подив. Сам виходець із Волині, що в 30-х роках XX століття перебувала під польським гнітом, Шумук ще в школі починає відчувати необхідність боротьби України за незалежність від Польщі. Уже в 17-річному віці переходить до практичного спротиву, у 1932 році вступає до Комуністичної партії Західної України, що в той час була поза законом на теренах Польщі. Так зовсім юний Данило Шумук починає боротьбу з польським окупаційним режимом. Невдовзі розпочалися чисельні арешти. Проте тільки п’яте затримання вилилось у вісім років ув’язнення за участь у комуністичному підпіллі. Умови в польському таборі були досить ліберальні, дозволялося мати навіть комуністичну літературу. Попри це, ще під час першого тюремного терміну проявився нескорений характер вихідця з Волині – на знак протесту разом з іншими в’язнями відмовився носити тюремний одяг, сидячи в білизні. Щоправда “від дзвінка до дзвінка” Шумуку відсидіти не вдалося, 1939-го звільнений за амністією, відсидівши трохи більше 5 років.

Президент США Рональд Рейган (ліворуч) і Данило Шумук (праворуч)
Президент США Рональд Рейган (ліворуч) і Данило Шумук (праворуч)

Водночас розпочиналася Друга світова війна, а з нею – і розподіл України. Західні землі відходять Радянському Союзу, в якому панувала така близька Шумуку комуністична ідеологія. Здавалося, у житті героя мав би початись хоча б тимчасовий спокій. Але майже від самого приходу радянської влади в ідеаліста Шумука з нею починають виникати розбіжності в поглядах. Як наслідок, зовсім скоро Данило вперше знайомиться з радянськими репресіями. Спершу його вигнали з роботи, а в травні 1941 року, за кілька місяців до нападу нацистів на СРСР і зовсім заарештували як “брата ворога народу”. Слідом за таким безглуздим обвинуваченням, Шумук знайомиться і з іншим абсурдом радянського режиму. Як і у випадку з польським ув’язненням, Шумук не дочекався закінчення терміну, щоправда тепер радості від цього було небагато. З іншими в’язнями він призваний до Червоної Армії, де потрапляє у штрафний батальйон, який до того ж роззброїли, як “неблагонадійний”, залишивши на лінії фронту фактично у безвихідній ситуації в оточенні. Так без зброї та жодної надії на боротьбу Шумук потрапляє у німецький полон, у концтабір “Хорольська яма”. Там починається справжнє пекло. Дорогою до табору голодних полонених вели пішки, а тих, хто відставав чи підбирав кинутий небайдужими селянами хліб – розстрілювали. У “Хорольській ямі” продовжувалося нелюдське ставлення до полонених, про що Шумук емоційно згадує у книзі “Пережите і передумане”. Данило Шумук був за крок від смерті, утім жага життя перемогла і кілька в’язнів спромоглися втекти з табору, перерізавши вночі колючий дріт.

Далі був довгий шлях зі сходу на захід, до рідної Волині. Дорогою Данило багато спілкується з людьми. Що здивувало Шумука – їхні настрої. Багато людей раділи приходу німців, вважаючи їх визволителями. Шумук намагається дискутувати, вважаючи “фашизм” найбільшим злом. Натомість від людей чує про жахливі злочини більшовиків, які вважали їх ще страшнішими, ніж злодіяння гітлерівської Німеччини. Як наслідок, доходить згоди, що обидва режими є однаково людиноненависницькими. Дізнавшись про штучний голод 32-33 років, репресії 37 року та інші злочини, Шумук остаточно позбавляється залишків комуністичних ілюзій.

Навесні 1943 Волинь зіштовхнулась із новими репресіями з боку нацистів. Молодь примусово вивозили на роботу до Німеччини. Данило Шумук не міг миритись із окупаційним гнітом, до того ж йому самому загрожувала депортація у Німеччину. Колишній комуніст Шумук продовжує боротьбу в лавах УПА. Але й в таборі націоналістів знаходить розчарування. “Боремський” – таке псевдо мав наш герой в УПА – навіть дозволяє собі сперечатися щодо окремих пунктів такої святині для оунівців, як “Декалог Українського Націоналіста”, ставлячи їх під сумнів. Ще більше обурення Шумука викликають методи діяльності служби безпеки ОУН, які він вважав надто тоталітарними й репресивними. Та все ж зумів досягти згоди задля спільної справи.

1944 року радянська армія фактично зайняла Волинь. “Боремський” із похідною групою УПА відправився на схід, на Житомирщину, щоб перейти лінію фронту. Вночі усіх заарештували, згодом доставили до Києва в обласне відділення НКВС. Шумук готував себе до розстрілу – так після вбивства повстанцями Ватутіна зазвичай закінчувались усі процеси над упівцями. Спершу трибунал розстрільний вирок виніс і Шумуку. Але доля знову всміхнулась Шумуку – страту замінили 20-річною каторгою у Норильську.

Навіть там Данило Шумук не припиняє боротьби. Після свавілля табірної адміністрації, унаслідок яких невинно застрелили кількох засуджених, в’язні починають страйк, що згодом переростає у подію, відому як Норильське повстання. Данило Шумук стає одним із його організаторів. Цікаво, що після фактичного захоплення влади, каторжани прибрали територію і навели порядок, якого ніколи тут не було. Зрештою повстання було жорстоко придушене. Вже вдруге Шумук опинився перед перспективою розстрілу, але його оминає невтішна участь, а за деякий час його достроково звільняють. Щоправда, на волі пробув зовсім недовго.

У 1958 році за відмову співпрацювати з КДБ знову заарештований у розпал “Хрущовської відлиги”. Просидівши дев’ять років у таборах, Шумук виходить на волю, де знайомиться з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими шістдесятниками. Життя на свободі вкотре закінчилось для нього у 1972 році, під час масової хвилі арештів української інтелігенції. Шумук отримує 10 років ув’язнення та 5 років заслання, а з вироком – і статус “особливо небезпечного рецидивіста”. Як і багато інших невинно засуджених, Данило Шумук неодноразово просив, щоб його позбавили радянського громадянства. Попри серйозні проблеми зі здоров’ям у 1979 році, коли національно-визвольний рух в Україні отримав нове дихання з утворенням Української Гельсінської групи, Данило Шумук в ув’язненні підтримує її та поповнює лави.

Остаточно Шумук вийшов на волю аж у 1987 році під тиском світової громадськості, зокрема парламентарів США та Канади, загалом пробувши в таборах і на засланні 42 роки, 6 місяців і сім діб. Міжнародна амністія визнала його найдовголітнішим політичним в’язнем у світі. Відразу ж після звільнення виїжджає у Торонто. Вже в еміграції Шумук стає чи не єдиним українським дисидентом, якого приймав особисто президент США Рональд Рейган. У 2002 році Данило Шумук повернувся в Україну до доньки в Красноармійськ, де відійшов у вічність за два роки в 90-річному віці. У 2008 році посмертно нагороджений орденом “За мужність” 1 ступеня.

Це досить стислий, далеко не повний опис фантастичної біографії Данила Шумука, багатої на трагічні та героїчні події. Польське ув’язнення, штрафбат, німецький концтабір, втеча, боротьба в УПА, багаторічне ув’язнення в Радянському Союзі, повстання у Норильському таборі – важко повірити, що все це сторінки життя однієї людини. Може здатися дивним, як могла людина за життя, половину з якого провела за ґратами, неодноразово стоячи на порозі неминучої смерті, пройти такий тернистий шлях від юного ідейного комуніста до воїна УПА, а згодом до дисидента – поборника радянського режиму? Відповідь на це запитання дає сам герой, згадуючи розмову з кдбістом, у якій Шумук каже, що не знайшов ідеалу ні в комуністах, ні в націоналістах. Коли ж його опонент припустив, що ідеалу не існує, і, можливо, він – лише вигадка мрійників, Шумук не став сперечатися, проте відповів, що краще житиме власними фантазіями, аніж хапатися за низьку приземлену соціально-шлункову реальність. Ці слова чудово характеризують постать Данила Шумука, який попри низку розчарувань у житті так і залишився ідеалістом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram