Данило Михайлович Велланський пройшов важкий шлях перш ніж домігся такої виняткової ролі в русі наукової думки того часу. Він – доктор медицини, хірург, фізіолог, патолог, академік. А ще – філософ. Можливо, Велланський не мав глобального впливу на філософську думку просвітителів Російської імперії, але він посідає помітне місце у творенні історико-філософського процесу.

Данило народився 11 грудня 1774 року в містечку Борзна Чернігівської губернії. За одними джерелами батько хлопця був незаможним міщанином, а іншими – кожум’якою. Та хай там як, але до 11 років хлопець грамоти не знав. Лише згодом за його освіту взявся місцевий дяк. Опанувавши основи знань, Данило вирішив попроситися помічником до лікаря Костенецького. Той пояснив, щоб стати фельдшером потрібно для початку опанувати латину. Але все ж допоміг, прилаштував його до дітей знайомого поміщика, які саме вивчали цю мову. Вже за рік Данило написав листа латиною до Костенецького, вражений успіхами хлопця, лікар порадив їхати тому до Києва та вступати в академію.

У 15-річному віці Данило вступив до Київської духовної академії. Перші роки навчання він мріяв бути архієреєм і так багато молився та бив поклони, що на лобі скочила величезна ґуля. Згодом Данило захопився науковою літературою, і поступово думки про духовну кар’єру почали сходити нанівець. До того ж стало відомо, що з академії мають послати п’ятеро найкращих учнів за кордон для вивчення медицини. Данило увійшов у п’ятірку найкращих.

Поки він добирався до Петербурга, щоби звідти відправитися до Франції, дізнався, що померла імператриця Катерина II, і престол посів її син Павло Петрович. Новоспечений імператор підписав заборону на виїзд за кордон. Щоб дарма не гаяти часу, Велланський вступив до Медично-хірургічної академії в Петербурзі. Поки здобував освіту, влада, унаслідок перевороту, перейшла до Олександра I. Кордони знову відкрили, і в 1802-му Данило подався студіювати медицину до Европи.

26-річний Велланський захопився натурфілософією, якою займався під керівництвом Фрідріха Шеллінга та його учня-послідовника Окена. Своїми неабиякими здібностями Данило звернув на себе увагу й домігся привілейованого становища, став улюбленим учнем Шеллінга – видатного філософа. До кінця життя, Данило був відданим послідовником його вчень.

У 1805 році Велланський повернувся до Петербурга та незабаром захистив латиною докторську дисертацію з натурфілософії. Його концепція полягала в тому, що він знаходив аналогії між фізико-хімічними й органічними процесами. Світ (природа і людина) трактується ним як абсолютний ідеал, який розвивається в “динамічному процесі” від простих матеріяльних форм до складніших. Ці вчення були настільки новими навіть для передових просвітителів того часу, що опоненти не могли ні заперечити, ні спростувати почуте. Пізніше Данила Михайловича називатимуть новим Шеллінгом, але недооціненим, бо його ідеї були надто незрозумілі тодішньому суспільству.

Проте, кар’єра Велланського розвивалася досить стрімко: 1801 – кандидат медицини, з 1802 – лікар. У 1807 році він затверджений у ступені доктора медицини та хірургії. У Медико-хірургічній академії Данило Михайлович викладав ботаніку, фармацію, анатомію, але головна спеціалізація – фізіологія і патологія. Деякий час він був ад’юнктом катедри терапії та патології, ботаніки та фармакології, анатомії і фізіології.

У 1814 році він став ординарним професором, а в 1819 році – завідувачем катедри фізіології та загальної патології (очолював її 18 років). Того ж року він отримав звання академіка Медико-хірургічної академії.

Данило Михайлович написав книгу “Пролюзія до медицини, як ґрунтовної науки”, яка вийшла друком 1805 року. 1812-го Велланський публікує свою першу велику працю філософського узагальнення під назвою “Биологические исследования природы в творящем и творимом ее качестве, содержащие основные очертания всеобщей физиологии”. Мислитель зазначав, що завдання науки полягає передусім у пошуку загальної єдності в природі, а не досліди окремих предметів чи явищ. Філософію він визначив як “науку розуму”, предметом якої є сутність загального життя.

Данило Михайлович був першим теоретиком месмеризму та послідовником Месмера (згідно з вченнями німецького лікаря-філософа Франца Месмера люди виділяють особливу магнетичну енергію, або флюїди, які дозволяють їм встановлювати телепатичний зв’язок один із одним) в Російській імперії. У 1840 році Велланський написав працю “Тваринний магнетизм і теллюризм”, але цензура заборонила цю публікацію.

Данило Михайлович у 1837 році вимушений був залишити катедру, адже внаслідок двосторонньої катаракти повністю втратив зір. Утім, це не заважало йому цікавитися наукою, новими відкриттями та філософією. Його дружина читала йому наукові праці та літературу, під диктовку записувала слова чоловіка. Майже дев’ять років прожив філософ у повній темряві, з якої виринав лише голос. Помер Велланський 11 березня 1847 року. Похований на Охтинському кладовищі.

Праці мислителя й нині не втратили свого значення. За життя Данило Михайлович листувався з Михайлом Максимовичем (останній часто критикував думки Велланського) та досліджував творчість Григорія Сковороди. Філософ часто приїздив у своє рідне містечко, підтримував зв’язки з Києво-Могилянською академією.