Один із моїх викладачів Могилянки любив казати про метр книжок, які доведеться прочитати, щоб скласти іспит з літератури. Певно, то була якась мантра, бо врешті полиця, яку я називаю, “прочитати в першу чергу”, у моїй домашній бібліотеці має рівно метр у довжину.

Наприкінці 2019-го українські видавці дружньо ділилися досягненнями року, що минув, і планами на 2020-й. До розмаїття книжок мені не звикати, адже вже 12 років я керую книгарнею у Києві. Але й збайдужіти мені так і не вдалося. Як казала одна вікопомна пані на мітингу в одному зі східних міст України, “рука тягнеться”. Тож до видавничих анонсів я приглядаюся не лише з професійним інтересом, а й великою особистою зацікавленістю.

Що ж увійде до мого метра у 2020 році. Розпочну з української літератури.

Укрсучліт

З-поміж анонсів українських авторів передусім мою увагу привертають двоє: Софія Андрухович і Сергій Жадан.

“Амадока” – так має називатися новий роман Софії Андрухович, який планують видати у “Видавництві Старого Лева”, і який уже навіть потроху почали піарити. Назва книжки походить начебто від озера, яке було згадане колись Геродотом і позначалося на картах до самого Середньовіччя, а потім раптово з них зникло. А тема зачіпає війну на сході України, де зазнає тяжких травм головний герой, а також, судячи з анонсу, цілий пласт усякого-різного-забутого як однією людиною, так і цілим народом.

До слова, озеро не вигадане, точніше, не вигадане Андрухович-молодшою, інформацію про нього можна знайти у будь-якому довіднику. Що ж до питання, існувало озеро, чи ні, тут думки українських науковців, як завжди, розійшлися. Але повернімося до книжок.

Попередній роман авторки “Фелікс Австрія”, який вишов у 2014-му, був просто-таки відверто добрим і відразу ж отримав дві головні ключові нагороди українського літературного середовища – Книгу року BBC, і Літакцент року. А сама авторка у 2015 році отримала престижну Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Уже на цьому тижні, 16 січня, у прокаті має з’явитися екранізація роману під назвою “Віддана”. Дехто вже навіть потрапив на передпоказ і встиг позахоплюватися у соцмережах.

Софія Андрухович видає романи не так уже й часто, зате пише їх добре, тож перспектива появи нової книжки неабияк інтригує. Не лякає навіть те, що в романі анонсують майже тисячу сторінок тексту.

Що ж до Сергія Жадана, то хоч у нього і виходить по книжці на рік і поезія часто хибує на самоповтори, фанати постійно чекають нових текстів. Meridian Czernowitz, який ось уже кілька років видає Жадана українською, анонсує у 2020 появу аж двох книжок Сергія Вікторовича: поетичної під назвою “Список кораблів” і драматичної – “Хлібне перемир’я”. Тема останньої, як ви вже, мабуть, здогадалися – теж війна на сході. Але інтригує тут передусім форма. Наскільки пригадую, раніше Жадан п’єс не видавав. Ось і подивимось, як вдасться йому перша спроба.

До жанрової повноти цій добірці не вистачає поетичної книжки. Така є, і це не Жадан. У цьому році має вийти дебютна поетична книжка Олени Павлової, яка торік стала лавреаткою Літературного конкурсу “Смолоскипа”. Олену книжкова спільнота знає як кураторку конкурсу “Новела по-українськи” й авторку найбільш начитаного українського інтернет-кота Інжира, який всіляко пропагує читання і вважає, що за рік треба прочитати стільки книжок, скільки важиш сам. І хоч вона й каже, що ніколи особливо не приховувала те, що пише поезію, для мене це стало неабияким сюрпризом. Тож поетична збірка “Шкіра міст” – моя чи не найбільша читацька інтрига цього року.

Українська класика

У 2020-му, вочевидь, буде крутитися навколо “живого класика” – Ліни Костенко, якій у березні виповниться 90. Видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА анонсувало у цьому році аж три різні книжки майбутньої ювілярки: нову поетичну, нову прозову та “Вибране: у 2-х томах”. Певний скепсис викликає те, що про нову прозову книжку авторки директор видавництва Іван Малкович говорить ще з початку січня 2018 року, тобто уже цілих два роки. Але з огляду на ювілей щось із цього точно з’явиться. Якби українські букмекери приймали ставки на вихід книжок, я би ставила на “Вибране”. І хоч почитала б я більш охоче нову прозу, поезію шістдесятницького періоду теж перечитаю із задоволенням.

Можна легко спрогнозувати, що ювілей поетеси викличе цілу хвилю текстів, так чи інакше присвячених Ліні Костенко, тож, вочевидь, до її постаті ми ще повернемося, і то не раз.

Інший класик – Микола Хвильовий у цьому році отримає своє завершене Повне зібрання творів. Над проєктом другий рік працює видавництво “Смолоскип”, яке вже видало чотири томи й обіцяє до Книжкового арсеналу видати останню – п’яту книгу. Хвильовому за незалежної України неабияк пощастило: це один із дуже небагатьох авторів, чиє Повне зібрання творів ризикнули видавати українські видавці у ХХ столітті. Окрім нього, на думку спадають лише Антонич, Семенко та поки що незавершений Пантелеймон Куліш. Прочитати всі томи не обіцяю, але впевнена, що в п’ятитомнику точно знайдеться кілька текстів Хвильового, до яких раніше руки не доходили.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram