Читаймо українське – “Сув’язь”

Чи багато ми знаємо про українців, які живуть за межами України, про їхній спосіб життя та побут? Чи знаємо ми, як вони підтримують українські традиції і святкують Різдво? Насправді, відомо мало, в основному лише те, що нам пропонують для перегляду ЗМІ.

Роман Євгена Хміля “Сув’язь”, який побачив світ лише нещодавно, не залишить байдужими читачів, які люблять читати українською про українців. У цей роман вкладено стільки душі, що читається він на одному подиху.

Я маю друзів серед українців за кордоном і знаю, як сильно вони переймаються долею України, як намагаються підтримати і словом, і справою, і грошима від волонтерства. У романі “Сув’язь” головні герої – це проста українська сім’я, що мешкає в Лондоні. Сім’я, яка вдягає вишиванки на свята, ходить до рідної церкви на службу та шанує мову своїх предків і молиться українською. Насправді все так просто й цікаво описано: побут, спілкування між чоловіком і дружиною. Правильне спілкування – з повагою і турботою. Піклування один про одного – така сім’я могла би стати прикладом для багатьох. Мама Анна дбає про всіх, порається біля плити, доглядає за сім’єю, а всі її люблять. Син Стефан – гордість родини, надія на щасливе майбутнє, тож син намагається всі надії виправдати і навіть примножити досягнення. Батько Дмитро – це просто фундамент і стрижень для людей, за яких він несе відповідальність.

Книга Оксани Забужко увійшла до двадцятки найкращих романів XXI століття

Проживши багато років в Лондоні, переживши купу подій, втративши маму, батько із сином нарешті отримують можливість полетіти в Україну і відвідати родичів. Ось тут і починається найцікавіше.

Пам’ятаєте буремні дев’яності? Я вже й забула, але, перечитуючи “Сув’язь”, згадала і светри “Boys”, і джинси Мальвіни, і дефіцит на всі товари одразу. Так от в романі яскраво описуються ці часи, період, коли комерція для багатьох стала злітною смугою. Ті, хто вмів торгувати, будували свої капітали завдяки продажу одягу, привезеному з Польщі та інших сусідніх країн, продуктах і спиртному. А інші, ті хто не вмів швидко орієнтуватися в економічних міжнародних просторах, мав лише один клопіт – як би назбирати купонів і купити чоботи.

Одна з головних героїнь, Оксана, вразила мене в саме серце, адже вона – сільська бібліотекарка, як уособлення культури того часу. Бібліотекарка, яка мріє побачити світ і відвідати країни, про які може тільки читати. Дівчина, яка носить старі рвані черевики, адже не має наміру зустрічатися з комерсантом лише для того, щоб ходити в нових. Таких дівчат і раніше, і зараз зустрінеш не часто та й не всюди, адже дуже тяжко жити по совісті, а не по моді.

Кохання і відносини. Стефан має дівчину в Лондоні, красуню і розумницю Кетрін, але… ну як лондонська красуня може бути краща за українську бібліотекарку з довгою косою і чистими думками? Тож герой бачить у ній повну протилежність його британським стосункам і поринає в нові, невідомі йому раніше стосунки без передчасної пристрасті, які побудовані насамперед на гармонії в спілкуванні та схожості думок. Іноді схожість у темпераментах не йде в жодні порівняння зі схожістю в думках, такі стосунки мають глибину, і дозволити їх можуть собі не всі, а лише ті, хто цю глибину має в собі.

Обидві героїні (лондонська наречена й українська бібліотекарка) вагітніють майже в один час, але англійка, розуміючи, що поява дитини зіпсує не лише її вільне життя, а й забере її безпечні молоді роки, вирішує зробити аборт. Вона не думає радитися з батьком дитини, адже вважає, що ніхто ніколи не дізнається про її вчинок. Але таємниця завжди розкривається, і англійка зрештою лишається одна, адже коханий їй такий вчинок не пробачив.

Лікбез для сучукрліту

Оксана ж вчинила навпаки. Знаючи, як важко їй буде самій на селі з дитиною, жити на зарплатню бібліотекарки та щодня чути плітки, вона навіть думок щодо аборту не мала. Вона зберігала свою таємницю так довго, як могла. Навіть навесні, коли вже все село говорило про сором бібліотекарки, коли батьки від неї відвернулися, вона трималася, як могла, аж поки не вирішила взяти мотузку й підв’язати її до люстри…

Кожна людина має свій особистий запас терпіння. Хтось може роками не помічати негативу від оточення, а хтось боляче сприймає будь-яку образу. Хтось може все життя терпляче чекати, коли зустріне кохання, а от Стефан вчасно встиг сісти на літак, прилетіти вдруге в Україну, врятувати життя Оксани та малюка, одружитись і забрати свою бібліотекарку до Лондона.

Це лише короткий огляд, я не пишу про основну таємницю, і хто насправді виявився матір’ю Стефана. Є ще в книжці антигерої, без яких не обходиться жоден роман, які показують нам, як жити не можна. І ще багато цікавого. Тож рекомендую до читання книгу “Сув’язь”, яка не залишить нікого байдужим.