Вірус імунодефіциту людини був виділений із лімфоцитів пацієнта в 1983 році групою вчених під керівництвом Люка Монтаньє. Одночасно аналогічний вірус був отриманий в лабораторії США. 1987 року це захворювання було названо “ВІЛ-інфекцією”. Уже тоді його нарекли “чумою ХХ сторіччя”. Від початку даної епідемії заразилися ВІЛ 90 мільйонів землян. Приблизно половина з них живуть із ВІЛ в організмі, 25% отримували лікування, а число нових випадків зараження ВІЛ складає по 2 мільйони на рік. Наразі від супутніх СНІДу хвороб уже померло 1,5 мільйона мешканців планети.

ВІЛ, як вважають, виник у мавп у тропічній Африці і був переданий людям у кінці ХІХ або на початку ХХ сторіччя. Перша наукова стаття, яка визнала особливості умовно-патогенних інфекцій, що ілюструють СНІД, була опублікована в 1981 році. Існує доказ того, що мисливці на диких тварин або постачальники м’яса в західній і центральній Африці, зазвичай набувають вірус імунодефіциту мавп. Та цей вірус є слабким, він, як правило, пригнічується імунною системою людини упродовж тижня після зараження. Вважається, що необхідно було кілька передач вірусу від людини до людини у швидкій послідовності, щоби дати вірусу достатньо часу для мутації врешті-решт у ВІЛ. Завдяки своїй відносно низькій швидкості передачі від людини до людини, ВІЛ зміг поширитися серед населення тільки за допомогою одного або більше ризикованіших шляхів передачі, які, як вважають, були відсутні в Африці до ХХ століття.

Альтернативна точка зору свідчить, що небезпечна медична практика в Африці в повоєнні роки, така як повторне використання нестерильних одноразових шприців при масовій вакцинації, антибіотики та протималярійні кампанії лікування, були початком який дозволив вірусу пристосовуватися до людей і поширюватися. Перший документальний випадок ВІЛ-інфекції в організмі людини відносять до 1959 року. Вірус, можливо, був присутній в Сполучених Штатах уже в 1966 році, та переважну більшість екземплярів ВІЛ, які ідентифіковані за межами тропічної Африки, можна простежити до одного невідомого чоловіка, який заразився ВІЛ, на Гаїті, а потім переніс інфекцію в США близько 1969 року.

Порівняно нещодавно виникла гіпотеза кореспондента ВВС Едварда Гупера: вірус з’явився на початку 50-х років ХХ сторіччя як наслідок помилки науковців, що працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка полягала в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які, ймовірно, містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним із найвагоміших аргументів на користь гіпотези є той факт, що вакцину тестували саме в тих районах Африки, де сьогодні найвищий рівень інфікування вірусом імунодефіциту.

ВІЛ, що призводить до захворювання людини на ВІЛ-інфекцію/СНІД, схильний до стрімких мутацій. Передається через прямий контакт слизових оболонок або крові з рідиною тілесного походження, яка містить ВІЛ, як то кров, сперма, піхвові виділення, передсемінна рідина та грудне молоко. У ході ВІЛ-інфекції в однієї і тієї ж людини формуються все нові штами (різновиди) вірусу, що є мутантами, абсолютно різні за швидкістю відтворення і здатні ініціювати та вбивати ті або інші типи клітин.

Хвороба передається:

  • при статевих контактах;
  • від інфікованої матері до дитини під час вагітності через плаценту, під час пологів, при грудному вигодовуванні від матері до плоду;
  • через приладдя для гоління та інші колючо-ріжучі предмети, зубні щітки тощо.

Повітряно-крапельним та фекально-оральним шляхами вірус не передається. Існує також штучний шлях передачі: при лікувально-діагностичних маніпуляціях шляхом проникнення вірусу через пошкоджену шкіру, слизові оболонки (трансфузіі крові та її препаратів, трансплантації органів і тканин, ін’єкції, операції, ендоскопічні процедури тощо); штучне запліднення; при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин; виконанні різного роду татуювань.

ВІЛ-інфекція – системне захворювання організму, що провокує поступове падіння загального імунітету людини. При зниженні імунітету організм не може чинити опір впливу численних патогенних мікроорганізмів, боротися з розвитком злоякісних новоутворень. Основні хвороби, які виникають у тілі інфікованої людини, можуть вражати й здорових людей, однак, як правило, динаміка їх розвитку набагато стриманіша. Деякі захворювання виникають виключно при імунодефіциті на фоні ВІЛ-інфекції. Збудника ВІЛ-інфекції після проникнення в тіло людини поки що неможливо знищити. Також ще не винайдено дієвої вакцини від ВІЛ. Цей феномен пов’язаний з високою здатністю вірусу до генетичної мінливості: мікроорганізм змінюється в той же момент, коли імунна система починає виробляти антитіла. Ба більше, якщо у інфікованої одним штамом вірусу відбувається вторинне зараження вірусом зі зміненим генотипом, два штами “проводять” рекомбінацію, обмін ділянками генів, що призводить до появи суперінфекції. Третя причина стійкості вірусу до дії препаратами – здатність “ховатися” у внутрішньоклітинному просторі, переходячи в латентну форму.

За даними ООН, поширення епідемії СНІДу у світі в цілому сповільнилися. За останні 5 років кількість виявлених випадків зараження ВІЛ/СНІД скоротилася на 20%. Американський Інститут показників і оцінки здоров’я оприлюднив дослідження щодо інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД у 2005-2015 роках, у якому на тлі глобальних успіхів Україна показала невтішну статистику. Тоді як показники смертності від захворювання на СНІД, який спричинює ВІЛ, на глобальному рівні скорочуються, водночас в окремих країнах за минуле десятиріччя показники нових інфікувань ВІЛ суттєво зросли. З-поміж країн найбільшу кількість випадків нових інфікувань зафіксували у Росії (57 340) та Україні (13 490). Загалом кількість нових інфікувань за 10 років в середньому падала лише на 0,7% на рік порівняно з річним спадом на 2,7% у 1997-2005 роках. Дослідники занепокоєні, що через це світові зусилля з подолання епідемії ВІЛ/СНІДу до 2030 року можуть зійти нанівець.

В Україні з-поміж усіх країн Східної Європи та Центральної Азії ступінь поширеності ВІЛ/СНІД найвищий, серед дорослих він становить 1,1%. Щодня в Україні реєструється 48,5 випадків захворювання ВІЛ-інфекцією. Також в Україні зростає кількість ВІЛ-інфікованих жінок. Українці назагал не випадають із загальної картини світового ВІЛ-інфекування, коли 42% землян інфікуються через гомосексуальний, а 32% – через гетеросексуальний секс. Однак із 2008 року українці найчастіше інфікуються через незахищений секс. 2005-го через сексуальні контакти інфікувалися 33% людей, 2012-го відсоток зріс до 51, а 2017-го склав уже 64%. Більшість випадків інфікування ВІЛ в Україні реєструються у людей від 15 до 30 років. Отож Україна залишається лідером в Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією наразі живуть близько 240 тисяч осіб. Та лише кожному другому з них відомим є їх статус. Найбільш ураженими ВІЛом є Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Київська, Миколаївська області та Київ. Від СНІДу уже померли 50 000 українців.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram