Вийшов друком чудовий дебютний детектив Юрія Даценка “Пастка для різника”. У ньому український автор розглядає можливість того, що найвідоміший на планеті вбивця Джек-Різник як ареал своєї діяльності обирає українське місто на Поділлі.

“А знаєш, що буває в медицині, коли лікар замість фактів оперує безліччю версій і ніяк не зупиниться на одній? Пацієнт помирає!”, – вигукує головний герой роману “Пастка для різника”. Достому те саме стосується і самого детективу. Простий як двері та магічний як сам загробний світ жанр детективу потребує чогось схожого. Гарної однієї єдиної версії злочину, на якій зупиниться автор, довкола якої і вируватиме оповідь. Ще потрібен автор, який здатен цікаво викласти оповідь, вчасно втаємничивши в ній усе, що має бути втаємничено, щоб потім, у найпотрібніший момент викласти свої козири перед читачем. Причому бажано, щоб оповідалося так, ніби сам читач разом із автором і став першопрохідцем, ніби допомагаючи розкрити факти та сенс оповіді.

Відтоді, як СРСР наказав довго жити, пригодницький роман – жанр, про який можна сказати, що він дещо занедбаний в українській літературі. Із детективом у роки незалежності відбулося щось на кшталт того, що відбулося з українським кіно. Якось, уже після Януковича, коли один знаний у Східній Європі продюсер запропонував головному національному телеканалу знімати українські фільми про Україну, відповідь нашої сторони була: навіщо, іноземні, російські, дешевше придбати та й годі. Так само з українським детективом. В Україні за останні тридцять років так багато перекладено на українську чи російську детективів, що українському письменнику, зважаючи на якість імпортного чтива, часом тяжко навіть наважитися на роботу в цьому жанрі.

Справді, дуже важко конкурувати з такими образами як комісар Мегре, Шерлок Голмс або Еркюль Пуаро. Щоб “переплюнути” Агату Крісті чи Артура Конан-Дойла чи того ж Стівена Кінга, потрібно почуватися справжнім самогубцем. Насправді в Україні такі є. Приміром, Андрій Кокотюха, який усередині 1990-х кинув гасло: “Якщо українського детективу немає, то його винайду я!” І дійсно написав до цього часу десятки гарних і цілком українських історій. В’ячеслав Васильченко (давній друг та автор “Українського інтересу”) у своїй детективній трилогії виводить на сцену суто українського слідчого, детектива-професора Богдана Лисицю. І цей персонаж-інтелектуал справді випуклий на тлі решти детективних сюжетів у літературі.

Юрій Даценко (ліворуч) та Віталій Квітка (праворуч) під час презентації детективу

Байкер із міста Хмельницький Юрій Даценко – з когорти тих, хто ризикнув, і також взявся за створення українського Пуаро. Ним у історії “Пастка для Різника” виступає лікар із Проскурова Яків Ровнєр. Вони – круті, ці хлопці. І Даценко, і Ровнєр.

Юрій з дитинства мріяв стати байкером. Коли ж мрія здійснилася, і він уже придбав свій перший байк у кредит, Даценко зустрівся з відомим уже на той час письменником-ньюзмейкерок Максом Кідруком. Автор із Рівного у межах туру презентацій мав відвідати Хмельницький. І в Юрія спитали, чи зміг би він узяти великого українського мандрівника на ночівлю. Даценко залюбки погодився. І хто б міг подумати до чого може призвести цей безкоштовний винайм квартири Кідруком! Якраз у Хмельницькому Макс запросив до своїх довгих турів Україною Юрія.

Далі були Чернівці, вечірка після презентації, коли Макс Кідрук раптом запитав у Даценка, чи не пише він часом книжок. Юрій уже мав дві спроби написання роману, й обидві, за його словами, завершилися невдачею. Але Юрко Даценко, раптом закинувши все, розпочав написання того, що нині читач знає як книжку “Пастка для різника”. Прочитавши першу ж главу, Макс Кідрук персонально благословив появу нового генія в жанрі детективу: “Дерзай, чуваче!” Минулий рік, як про це розповів під час презентації в місті Олександрія на Кіровоградщині, став для Юрія Даценка найщасливішим у житті. Він збагнув своє покликання: “Передовсім, я – чоловік та батько. А ще – письменник!” І розповів історію про те, яка “запара щастя” відбулася з ним минулого року: “Уявіть собі! У мене від коханої жінки народжується дитина, плюс – я беру участь у книжковому промотурі Кідрука з його романом “Там, де немає Бога” та ще й уриваю час, щоб писати власний роман!”

“Невже покидьки, вбивці, уся людська погань існує для врівноваження кількості добра у світі?” – риторично запитує Ровнєр Даценка. І саме дослідженням, виясненням цього ж риторичного питання займається увесь жанр детективу. Нині до списку шукачів детективної істини долучається автор “на розігрів Кідрука” з Хмельницького. Долучається з проєктом цікавого достойного героя Ровнєра. На повторну появу якого вже в наступних романах ті, хто вже прочитав історію Яшиного приборкання Джека-Різника вже, переконаний, з нетерпінням очікують.

Як завжди полюбляє повторювати Макс Кідрук: “Я взяв крутого байкера Юрія Даценка до себе на “розігрів”, тому що Андрій Курков свого часу не поґребував презентувати мою прозу. Адже що більше імен ми, письменники, відкриваємо, то краще для нас самих”. Крім того, Макс сподівається, що його власні презентації такий “розігрів”, який письменник із Рівного запозичив зі світу рок-музики, робить потужнішими. Воно так. Але ми, віддані поціновувачі літератури, сподіваємося й на те, що учень колись таки перевершить власного вчителя. Принаймні в жанрі на ймення “детектив”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram