Міністр культури України Володимир Бородянський запропонував, щоб 20% театрального репертуару базувалися на сучасних українських і світових виставах. Відповідне повідомлення з’явилося на сторінці міністра культури у соціальній мережі Facebook.

“Час змінюється, вимоги авдиторії змінюються, стиль її життя змінюється, теми які має піднімати до обговорення і обдумування театр, теж змінюються. Тому ми розробили свої пропозиції для розвитку українського театру і запропонували керівникам національних театрів обговорити їх”, – наголошує міністр.

Ми вирішили проаналізувати ситуацію в оперних театрах України – чи набереться в їхньому репертуарі 20% сучасних опер? І взагалі – чи бувають опери сучасними?

Звісно, перше питання, яке виникає – що вважати сучасним? Написане в епоху модерну (з початку XX століття), постмодерну (з 1960-х років), у XXI столітті чи за останні 5 років? Або ж просто – сучасне за тематикою і мовою? Це питання залишимо для дискусій і перейдемо власне до аналізу.

Державні оперні театри

Репертуар Національної опери України, з яким можна ознайомитися на офіційному сайті, включає 26 опер. Із них 2 – українських авторів (“Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського та “Наталка-Полтавка” М. Лисенка), 4 – російських і решта – італійських і французьких. Найсучаснішою з них є опера “Джанні Скіккі” Дж. Пучіні, завершена композитором 1918 року. Тобто 100 років тому, навіть трішки більше. Отже, фактично 0%.

Дніпро-опера (офіційно – досі “Дніпропетровський театр опери і балету”). За інформацією офіційного сайту в репертуарі – 18 опер, жодної українського автора. Найсучасніша – “Турандот” Дж. Пуччіні (1926). При всій повазі до Пуччіні – це 0%.

Репертуар Харківської національної опери. На сайті представлено 36 опер і мюзиклів. Із них 2 – українських (“Поет” Левка Колодуба і “Тарас Бульба” Миколи Лисенка). Сучасною (з певною умовністю) є лише “Поет” (1988), відносно сучасними – російські дитячі мюзикли 1970-х років “Робін Гуд”, “Хотабич”, “Червона шапочка”. Ми би зарахували лише Л. Колодуба – тобто 3%.

Репертуар Одеської національної опери. У репертуарі 28 опер, з яких 2 українських (“Вій” Віталія Губаренка, “Катерина” Миколи Аркаса). Відносно сучасною можна вважати лише “Вій” (1980). Тобто 3%.

І, нарешті, репертуар Львівської національної опери, також доступний на офіційному сайті, включає 29 опер. Із них українських – 5. Сучасних опер щонайменше дві – “Мойсей” Мирослава Скорика (2001), “Лис Микита” Івана Небесного (прем’єра очікується 21 лютого). Ще дві опери можна вважати відносно сучасними – “Коли цвіте папороть” Євгена Станковича (1970-ті) і “Украдене щастя” Юлія Мейтуса (1958). Респект, лвів’яни, ви єдині, хто наблизився до виконання квесту – з Мейтусом 14%.

Радянський досвід – добро чи зло?

Нерідко реформатори вживають слово “совок” як лайливе, а “відійти від совка” – як одну з головних мотивацій і рушіїв реформ. І навпаки, професори закладів вищої освіти люблять пригадати радянські часи як комфортне царство “ковбаси по 2,20” і високих соціальних стандартів.

Парадокс ситуації, однак, полягає в тому, що в радянські часи сучасні (для того часу) опери ставились охочіше, ніж зараз (як того хочуть “антисовкові” реформатори). Достатньо згадати, що в 1971 році Шевченківської премії була удостоєна постановка “Золотого обруча” Бориса Лятошинського, написаної за 41 рік до того, а в 1976 – постановка “Катерини Ізмайлової” Дмитра Шостаковича, написаної за 42 роки до того. Причому, обидві опери – зовсім не про комуністичне щастя.

Партійні сучасні опери, звичайно, теж ставили, наприклад “Арсенал” Георгія Майбороди, удостоєна Шевченківської премії вже за три роки після написання. Для тогочасного життя дуже навіть актуальна тематика. Зараз, вона, звісно, на смітнику історії разом із іншими партійними лестощами. А ось “Золотий обруч” забули зовсім незаслужено.

Успішний сучасний досвід

Чи можуть автори сучасних опер розраховувати на престижні премії?

Авжеж. 2020 року серед номінантів на Шевченківську премію – опера “IYOV” від режисера Владислава Троїцького та композиторів Романа Григоріва й Іллі Разумейка. Це дуже сучасна опера, і не тільки тому, що написана у 2015, але і за музичною мовою, і за режисерськими рішеннями. Співаки весь час співають навколо відкритого роялю, розташованого всередині сцени, чергуючи класичний, джазовий і народний спів. Усе це на фоні відеоряду, який створює контрастне тло для мінімалістичної сценографії і музики.

Читайте також: Сучасна українська опера – у десятці найкращих у світі

IYOV неодноразово ставили в Україні та за кордоном, і навіть, на сцені Національної опери при повному залі. Але один нюанс – національні театри до її створення не мають жодного стосунку. Ні, це не є погано. Просто це дзвіночок для театрів, які мають (на відміну від В. Троїцького) бюджетні кошти на постійній основі, але на сучасні вистави чомусь не наважуються.

До речі, навіть такий корифей оперного мистецтва, як театр Ла Скала, від сучасних опер не відмовляється. Минулого року Ла Скала здобув Міжнародну оперну премію в номінації “Краща оперна прем’єра”, представивши оперу Дьордя Куртаґа “Кінець гри”. Це дуже сучасна опера за мотивами п’єси Семюеля Бекета. Певно наші вокалісти сказали би, що це геть “невокально” та взагалі неможливо для співу. Але в Ла Скала співають. Можна послухати на YouTube. Тож чи не взяти нам приклад з іменитих італійців?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram