Благополучна та заможна скандинавська країна у півтори рази менша за Україну територіально й у десять разів менша за кількістю населення. Трохи більше ста років тому майже половина мешканців Норвегії емігрувала у США, а тепер тут приймають мігрантів з усього світу. Ця країна має великі поклади нафти та газу, розташовані на шельфі, що приносять мільярди доларів і дозволяють щедрі соціальні виплати. Норвегія не є членом ЄС, але з 1949 року входить до складу НАТО. Норвежцям не треба “йти в Європу”, бо вони і є Європою, а вступати чи не вступати кудись – вирішують зважено, національним референдумом і без зайвих пошуків “зради”.

Від XIV сторіччя Норвегія перебувала в унії спочатку з Данією, згодом зі Швецією, поки в 1905-му не стала самостійною державою. Однак тісні державні й культурні зв’язки з цими скандинавськими, історично близькими, країнами вплинули на формування норвезької нації, зокрема й мови. На заході Норвегії розмовляють однією мовою, на сході й півночі іншою – досить схожою на данську.

Норвегія – одномовна країна з двома варіантами державної мови: нюношк і букмол. Навіть варіантів назви королівства два: на нюношку Норвегія називається “Норег”, а на букмолі – “Норге”.

Сама назва “букмол” дуже зрозуміла українцям і без перекладу – буквально “книжна мова”. Вона сформувалася за часів данського панування й увібрала в себе чимало “чужинського” елементу, але виявилася настільки вкоріненою у країні, що посідає панівне становище й досі. До 1929 року цю мову називали “ріксмол” (державна мова). На букмолі писали класики норвезької літератури, нині провідні ЗМІ країни видаються на ньому, більшість школярів навчаються на цьому варіанті норвезької.

Нюношк (ново-норвезька мова) більш правильна і більш норвезька, але це мова меншості, на нюношку розмовляє південно-західна частина Норвегії. Як літературну мову його створили в середині XIX століття, зібравши по сільських говірках західної частини країни все відмінне від данського минулого. Цією мовою творять деякі сучасні письменники.

Батьки мають право обирати, якою саме рідною мовою з двох навчатимуться їхні діти в школах. Щоправда, в усіх школах із восьмого класу вчать обидві норвезькі – і книжну, і нову, тож володіння ними є обов’язковим для всіх, а яка пріоритетніша – вже вирішувати вільним громадянам. Деякі муніципалітети проголосили своєю мовою саме ново-норвезьку.

Букмол лишається основною мовою норвежців, ним спілкуються 86%, а нюношком – лише трохи більше як 13%; причому іммігранти, яких у чотиримільйонній Норвегії вже понад 700 тисяч, приєднуються до більшості. Утім, носіїв нової норвезької вже стало менше, ніж мігрантів.

Спроба мовно об’єднати націю створенням “самношк” (спільної норвезької), здійснена у 1930-40-х, закінчилася фіаско – держава виявила неспроможність у мовному питанні. Приклад Норвегії наочно доводить, що мовні процеси – тонка й складна річ, їхній перебіг регулюється власними законами, хоч яке законодавство не ухвалюй. Закони (або мовні норми, правопис) можуть спрацювати чи не спрацювати.

Читайте також: Білігнгвізм. Дар чи прокляття?

Проводити паралелі навряд чи доцільно, у нас своя ситуація, але, трохи перебільшуючи, можна порівняти букмол із суржиком, а нюношк – з українською в правописній нормі 1928 року. Як і Україна, Норвегія теж поквапилася прийняти Європейську мовну хартію, хоча країни, що мають складну мовну ситуацію: Ірландія, Бельгія, Литва, Латвія та Естонія цього не робили. Франція, для якої мовне питання є важливим, хоча загроза французькій мові дуже перебільшена, хартію прийняла та не ратифікувала.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram