Іспанське заокеанське володіння Нова Іспанія проголосила незалежність у 1810 році, а здобуло її жадану лише через 11 років. Площа незалежної Мексики становила на час проголошення майже 5 мільйонів квадратних кілометрів, а населення нараховувалося 6,5 мільйона осіб.

Нинішні Сполучені Штати Мексики займають територію 1,9 мільйона квадратних кілометрів, тобто всього лише 40% тієї, яку мали 200 років тому. Як так могло статися, адже державу мексиканські державники розбудовували за правилами, маючи під боком приклад США? Навіть першу Конституцію і назву держави мексиканці запозичили в ненависних “грінго”. Та не допомогло, не минуло й чверті століття, як три північні провінції відкололися: Техас, Верхня Каліфорнія та Нова Мексика.

Техас проголосив незалежність у 1836 році, коли переселенці зі США (не мексиканці) зібрали свій з’їзд. Вони вирішили, що можуть жити й самі. Уряд у Мехіко практично не контролював міграційні процеси – хто хотів приїздив і, відповідно до Конституції, проживши вісім років набував не лише пасивне, а й активне виборче право, тобто міг висувати свою кандидатуру на виборах і бути обраним. Так десятки тисяч американських мігрантів у мексиканському штаті Техас (серед яких було чимало українців) оселялися на відібраній в команчів землі й спокійно поралися по господарству, поки мексиканська влада не вирішила заборонити рабовласництво – набагато раніше, ніж у США.

Це рішення викликало праведний гнів техасців, що призвело до виходу штату зі складу Мексики й проголошення незалежності, яку, зрештою, визнали провідні держави світу, а згодом і до американсько-мексиканської війни, яку мексиканці програли, а відтак ще й Каліфорнію втратили.

Тут переселенці із сусідньої країни почувалися так само комфортно, як і в Техасі. Жодних тобі мовних утисків, жодного виборчого цензу, тож не дивно, що їм захотілося більшого. Вони підняли повстання, заарештували мексиканського намісника на цій території та отримали підтримку з боку флоту Сполучених Штатів Америки, створивши республіку Каліфорнія, яку ви всі нині знаєте, як найбільший за населенням і найбагатший штат США.

Під час Громадянської війни 1861-1865 років Техас увійшов до Конфедерації, а Каліфорнія, в якій рабовласництво було заборонене, дотримувалася нейтралітету, хоча й залишалася в складі США.

Але не лише США відкусили чималий шматок від суверенної мексиканської території. Центральноамериканські провінції, що увійшли до складу Мексиканської імперії ще у 1821-му, вже за два роки вирішили самостійно будувати щастя для своїх народів: Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор і Коста-Рика. Спочатку вони утворили єдину федеративну державу Сполучені Провінції Центральної Америки, однак вже за 15 років, у 1838-му, провінції почали розбігатися, обіцяючи народу щастя через реалізацію державницької ідеї.

Якщо, звісно, вважати “народним щастям” наявність у центральноамериканських держав всіх атрибутів суверенітету: прапорів, гербів, гімнів, президентських палаців, збройних сил, поліції та спецслужб. Періодично ці країни воюють – здебільшого урядові війська воюють з повстанцями, але час від часу спалахували міждержавні збройні конфлікти. Наприклад, у липні 1969 року між Гондурасом і Сальвадором відбулася “Футбольна війна”, приводом до якої стала… поразка Гондурасу у відбіркових матчах світового чемпіонату з футболу 1970 року. Радикалізм “ультрасів” з обох боків спричинив спочатку дипломатичний конфлікт, а згодом і початок бойових дій, в яких взяли участь сумнівна піхота, допотопна авіація та навіть примарна кавалерія. У військову історію ця війна увійшла як остання, де воювали кіннотники: гондураська авіація знищила сальвадорські нафтобази, а відтак сальвадорці зупинилися, просунувшись на вісім кілометрів вглиб Гондурасу – через брак пального. Коням пального не потрібно, рейд кавалеристів був ефектним, хоча й неефективним. Перемогу на чемпіонаті все одно здобули бразильці, а програли в цій безглуздій чварі між однаково бідними державами, в яких розмовляли однією мовою (іспанською), і Гондурас, і Сальвадор. До речі, прапор Гондурасу блакитно-біло-блакитний, а сальвадорський – синьо-біло-синій.

Тим часом Каліфорнія й Техас є найбільшими та найуспішнішими американськими штатами, та й решта колишніх мексиканських територій, що стали штатами США, живуть незле. Потік мігрантів іде через американсько-мексиканський кордон в одному напрямку – на північ, з Мексики у США, що свідчить про одне: від корумпованої, бідної та слабкої держави і території, і населення тікатимуть. Успішна, справедлива держава, в якій талановиті громадяни матимуть можливість реалізуватися на благо суспільству – приваблюватиме не лише людей, а й регіони.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram