“Едгар Аллан По помер 7 жовтня 1849 року в лікарні для бідних у Балтиморі (США). “У нього було виснажене, опухле і давно не мите обличчя, волосся сплутане – усім своїм виглядом він справляв огидне враження”, – згадував лікар, що бачив По в ті дні. Нещасному було лише 40 років. Але все ж таки не поспішайте жаліти його, читачу, адже По – класик американської та світової літератури, пам’ятати його будуть в майбутніх поколіннях, а чи можна сказати те ж саме про багатьох з нас, ситих, благополучних і довгожителів?”

Так закінчується одна з численних статей про того, хто подарував нам цікавий і захопливий літературний жанр. А й справді: чи треба жаліти людину, талант якої виблискував численними гранями у прозі, поезії, літературно-критичних статтях, рецензіях. І скрізь він зміг внести нове, зробити кілька кроків уперед, показати напрямки для розвитку літератури. Та й хіба могло бути інакше? Письменник цікавився питаннями суспільної моралі, філософією, літературою, технічними й науковими досягненнями – усім тим, що хвилювало його неспокійне покоління. Це був письменник, як точно зауважив англійський поет Альфред Теннісон, що мав “незвичайний талант, який народила Америка”. Життя По не було легким. І виявилося порівняно недовгим. Однак воно встигло зробити з письменника того, ким він був народжений стати. Цей короткий, але яскравий спалах осяяв людству шлях до нього, сьогоднішнього.

Протягом 1840-1845 років По створює свої “логічні оповідання”, які визначили обличчя того літературного жанру, відомого сьогодні як “детектив”.

1841 рік – “Убивство на вулиці Морг”

Це оповідання вважається першим детективним твором в історії літератури. У ньому з’являється французький аристократ (і за сумісництвом детектив-любитель) Огюст Дюпен – молода людина, наділена винятковими аналітичними здібностями. Дюпен розслідує жорстоке й загадкове вбивство двох жінок (вдови мадам Л’Еспане та її дочки Камілли), вчинене в Парижі, у будинку на вулиці Морг. Класичний мотив “закритої кімнати”, який потім багато разів буде використаний уже в детективних романах.

Пригоди Дюпена тривають у наступних двох оповіданнях.

1842-1843 роки – “Таємниця Марі Роже”

На березі Сени знаходять труп молодої парижанки Марі Роже. Ставши сенсацією, вбивство перетворилося для поліції на міцного горішка. Навіть непогана винагорода за інформацію про вбивцю не допомагає в пошуках. І префект поліції звертається по допомогу до маестро Дюпена. Аналітичний розум Великого Детектива починає працювати на повну потужність і з’ясовує, хто скоїв злочин.

1843 рік – “Золотий жук”

Розповідь про розгадування шифру (закодованого запису пірата Кідда), що дає змогу визначити місце, де заховані скарби. Герой твору – Вільям Легран – знаходить відповідь, підрахувавши знаки шифру й порівнявши його з частотою вживання букв в англійській мові.

1844 рік – “Украдений лист”

В однієї молодої леді вкрадено листа з “компроматом”. Особа викрадача відома (міністр Д.). Він підмінив листа іншим. Міністр шантажує жертву “незручними” матеріалами. Поліція обшукує будинок викрадача, але нічого не знаходить. Місяць пошуків результату не дає. Префект Жіске обіцяє 50 тисяч франків тому, хто знайде листа. Дюпен приймає пропозицію. Він знаходить “об’єкта” й заробляє кругленьку суму.

Читайте також: Одвічна чарівливість детективу

Едгар По заснував романтичний (сенсаційний), класичний (інтелектуальний) і готичний (жахливий, страшний) напрями в детективі. Власне, вони є головними. В інтелектуальному (класичному) детективі спочатку, як правило, відбувалися всі події, а потім сищик крок за кроком рухався шляхом розгадування загадки, поки не знаходив правильну відповідь. Читач перебував з Великим Сищиком в рівних умовах і мав змогу шукати відгадку незалежно. Розгадуючи заплутану й надскладну головоломку – основу кожної якісної “detective story”, – читач як його компаньйон (а може – й конкурент) мусив застосовувати логічне мислення, послідовно вибудовувати факти й припущення, підключати інтелект. Це перетворювало таку історію на чудову гімнастику для розуму. І водночас – робило її цікавим заняттям. “Вечір з детективом – це прекрасно”, – сказала якось Ахматова. Зі справедливістю слів великої поетеси сперечатися безглуздо.

Читайте також: Український класик італійського детективу

Ідеї Едгара Аллана По – “батька” детективного жанру – підхоплені й розвинені цілою армією послідовників. І цей процес нестримний.

Дотики до потойбічного, що супроводжувало життя майстра, продовжилися й після його смерті. Починаючи з 1949 року, невідома загадкова особа стала щорічно відвідувати могилу По в день його народження (19 січня). Цей ритуал ушанування пам’яті письменника тривав до самої смерті таємного прихильника (1998 року). Проте традиція не зникла. Щорічні відвідування продовжив невідомий “спадкоємець”. І залишив на могилі таємничі “послання” дивного змісту.

Читайте ще про літературу від Васильченка:

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram