Чорний січень Маргарити й Абульфаза

Днями абсолютно випадково по телевізору побачив передачу, в якій члени вірменської громади Києва згадували про жертв геноциду вірмен. Цій трагедії людства виповнилося 105 років. Із 1915 до 1918 року турки в Османській імперії вирізали більше ніж півтора мільйона вірмен, інші ж розбрелися по світах, історики говорять, що таких понад мільйон людей. У розрізі цієї теми дуже дивна поведінка України: тільки АРК Крим (до окупації Росією), Черкаська, Полтавська, Запорізька області визнали масові вбивства вірмен геноцидом. Офіційний Київ мовчить. Усе списує на дипломатію, мовляв, не хоче псувати стосунки з Туреччиною і Азербайджаном. Хоча геноцид вірмен визнали й засудили країни Європи: Німеччина, Франція, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Польща, Греція і навіть Росія. Ще купа-купа урядів визнали цей факт. На жаль, це не єдине лиховісне й смертоносне, що сталося з вірменським народом.

“Чорний січень” 1990 року в Азербайджані – ще одна така сумна й трагічна сторінка, яку хочеться перегорнути, та вона ніяк не стирається з пам’яті. Так-так, у моїх спогадах міцно засіла моновистава театру “Cузір’я” “Про Ромео та Джульєтту… тільки звали їх Маргарита та Абульфаз”. У цьому монологічному дійстві розгортається любовна драма, документальна драма пера нобелівської лавреатки Світлани Алексієвич, яка описує переживання очевидців тієї страшної трагедії.

Говорячи про цю виставу, маю повне морально право сказати також про театральний майданчик, де цей моноспектакль грається. А грають його в будинку, зведеному ще, ого-ого! аж 1908 року. І належав цей будинок, в якому зараз розташовується ангажементний театр “Сузір’я”, поміщику Леоніду Родзянка. Що таке ангажементний спитаєте ви? Ангажементний – це договірний, себто артисти працюють за контрактом на певний термін. Світло рампи у цьому храмі лицедіїв бачили такі титани української сцени: Ада Роговцева, Лариса Кадочникова, Богдан Ступка, Микола Рушковський, Степан Олексенко, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Надія Батуріна й інші.

Цікаво, що не втомлюється щоразу розповідати про цей будинок і його незмінний із 1988 року директор-художній керівник, народний артист України Олексій Кужельний. 300 акторів вписали свої імена в історію Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”. Й ім’я Олени Дудич, актриси нашої сьогоднішньої вистави, про яку мова, уже також є в цьому золотому й історичному списку, сузір’ї майстрів сцени.

Якось жартома в авдіозаписі (наданий на моє прохання керівником літературно-драматургічної частини КАМТМ “Сузір’я” Катериною Левченко) пані Олена сказала, що вона вже майже національна героїня у Вірменії після цієї вистави. Спочатку актриса їздила на фестиваль “Armmono” з іншим матеріалом, зі спектаклем про Едіт Піаф. А потім довго шукала матеріал для сценічного втілення, який був би зв’язаний із Вірменією. І знайшла його в знаковій книзі доби – “Час second-hand. Кінець червоної людини” Cвітлани Алексієвич.

Театр онлайн: реалії життя на карантині

До речі, в Україні мало хто знає про вірменський театральний фестиваль “Armmono”. Перший Міжнародний театральний фестиваль “Armmono” відбувся у 2003 році. У цьому дійстві брали участь відомі актори з Росії, Франції, Німеччини, Ізраїлю, Литви, Єгипту, США, Великої Британії, Швейцарії.

Виступи фестивалю “Арммоно” демонструються на різних майданчиках Єревану. Із 2009 року фестиваль відбувається не лише в столиці, а й у регіонах Вірменії: Сюнік, Лорі, Тавуш, Котайк. У 2012-му “Арммоно” відсвяткував своє десятиріччя. Із 2017 року в Єревані проходить театральний фестиваль “Арммоно плюс” – це додаток до фестивалю, на якому молоді та перспективні театральні діячі можуть показати свої твори. Найкращі моноспектаклі демонструються на головній сцені Міжнародного театрального фестивалю “Арммоно”.

Це не перший досвід виступу у моноспектаклі, актриса Олена Дудич має солідне акторське реноме. Якщо поритися в Інтернеті, то можна знайти десятки ролей у кіно, десятки ролей у театрі на перерахунок яких піде багато часу. Прикметно, що актриса-випускниця столичного Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого грає на дві країни. Окрім “Сузір’я” в Києві, виступає в Могильовському обласному драматичному театрі, що в Білорусії. Це третє за розмірами місто, після Мінська й Гомеля.

Що ж чекає на глядача на виставі “Про Ромео та Джульєтту… тільки звали їх Маргарита та Абульфаз”? Свідомо не хочу спойлерити й розказувати все наперед, бо буде нецікаво, ніхто не піде дивитися, якщо зміст уже переказаний, переосмислений і інтерпретований писучим глядачем. Скажу лише, що на глядача чекають дуже карколомні події: і зворушливе кохання, і весілля, і розставання, і очікування поповнення в родині.

Над цими людськими долями зависла хмара, важка хмара Чорного січня 1990 року, коли радянські війська намагалися придущити народне повстання в столиці Азербайджану. Унаслідок цих кривавих подій загинуло багато мирного населення, зокрема й представників вірменського народу. Пам’ятаймо про ці жертви.