Чому українці такі нещасливі?

Кожен із нас хоче бути щасливим. Це, мабуть, єдине, що поєднує всіх людей нашої великої та різноманітної планети. А що воно таке, це щастя? Звісно, кожний вкладає щось своє в це поняття. Про щастя говорять найчастіше, його намагаються спіймати, приборкати, штучно викликати, наворожити тощо. Про нього люблять розмірковувати письменники, художники, політики та лідери націй. Серед величезної кількості цитат відомих людей дуже багато саме про щастя. Як тут не згадати класичне від Максима Рильського: “У щастя людського є рiвних два крила: троянди й виноград – красиве i корисне”. Або від Габрієля Маркеса: “Немає ліків, які здатні вилікувати те, що може вилікувати щастя”. Мені, наприклад, найбільше подобається цитата від Еріха Ремарка: “Щастя – найбільш не визначена і найдорожча річ у світі”. 

Ми навіть і не помітили, що цей дивовижний психоемоційний стан уже намагаються виміряти. Правда, не лінійками і не на вагах, а за певними даними. Щороку в рамках ініціативи ООН складають міжнародний рейтинг щастя (World Happiness Report), де оцінюють такі показники, як ВВП на душу населення, очікувана тривалість здорового життя, соціальна підтримка, свобода вибору в житті, щедрість й сприйняття корупції. Звісно, Україна також є в цьому списку, проте в 2019 році наша країна посіла лише 133 місце серед 156 країн світу. 

XXI століття можна сміливо назвати століттям “гонитви за щастям”. Про це каже юрист, фахівець із міжнародних відносин Олексій Роговик.

“Право на щастя все частіше фігурує в окремих міжнародних документах і навіть конституціях окремих держав. Вимірювання індексу щастя поступово стає найбільш комплексним і якісним показником оцінки якості державного правління чи окремих державних рішень, що стосуються життя громадян. Чому цей показник такий важливий? Він враховує набір найважливіших людських потреб, зокрема економічних та культурних, наявність політичних свобод. Також він демонструє якість систем освіти, охорони здоров’я, екології. Важко бути щасливим, якщо ти бідний, хворий або репресований”, – говорить експерт.

Цікаво, що в деяких країнах існують навіть міністерства щастя. Наприклад, в Бутані та ОАЄ. Мода на створення відповідних органів влади докотилась і до України. Днями глава Херсонської області Юрій Гусєв розповів сайту “Сьогодні”, що на Херсонщині в 2020 році з’явиться Служба щастя. Вона стане однією зі структур обласної держадміністрації. За його словами, співробітники Служби щастя вимірюватимуть рівень щастя мешканців області, керуючись відповідним індексом, аналізувати отримані дані, щоб потім враховувати їх при створенні стратегії розвитку галузі та усунення прогалин у роботі інших підрозділів.

“Ідеться про традицію українських політиків “замилювати людям очі”. Замість того, щоб впроваджувати реальні якісні політичні, економічні, соціальні та інші зміни, в Україні створюють департаменти, комісії, робочі групи й інші форми імітації бурхливої діяльності. Ще й за кошти платників податків. Замість примітивного політичного піару та підміни понять центральній та місцевій владі давно пора зайнятись впровадження давно назрілих реформ. Давно прийшов час дій, а не слів чи декларацій. У контексті індексу щастя достатньо задекларувати як мету досягнення показників передових у цьому сенсі країн. І впроваджувати перелік необхідних заходів”, – коментує Олексій Роговик.

Скептичне ставлення експертів зрозуміле, адже Україна й досі потребує важливих соціально-політичних змін, реставрації багатьох галузей, вирішення важливих питань, які пов’язані з поверненням наших територій. Як цьому допоможе департамент щастя? 

Проте позитивним залишається наступне: влада все-таки задумується над тим, що наразі наше суспільство потребує простого людського щастя, якщо нічого не робити, то ми й надалі плентатимемося позаду різних міжнародних рейтингів і надалі знаходитимемо один вихід – виїзд до тих країн, де легше дихати й мріяти.

З іншого боку, варто говорити про наступне: деякі українці не вміють радіти простим речам і мають звичку ходити з понурим обличчя. Навіть коли все просто чудово, коли справи йдуть угору, коли грошей достатньо, коли всі живі-здорові, ці люди не усміхаються. Вони чекають, що завтра може все піти шкереберть, вони бояться бути щасливими.

Є також ті, хто відчуває цілий спектр позитивних емоцій, проте в міжособистісному спілкуванні боїться висловлювати свої радісні почуття. Люди приховують щастя, щоб інші не наврочили, не позаздрили, не сполохали його. “Ти купив квартиру! Це неймовірно!”, – скажете ви. “Та що то?! Уявляєш, скільки ще треба грошей на ремонт? Вікна варто переробити”, – відповість людина й гірко зітхне. “Вітаю з перемогою у конкурсі”, – скажете до знайомого. А він у відповідь: “Ой, там такий презент, що соромно говорити”. Українці вірять, що щастя потребує тиші. Ділитися проблемами, нарікати, обговорювати ціни – залюбки, говорити про власні перемоги, щасливі моменти – іноді так незручно, навіть якось невиховано.

Насправді бути щасливим – не соромно, це природно. У розмові з самим собою варто дати відповіді на прості питання: “Чи я щасливий? Чого мені не вистачає для щастя?” Треба звертати менше уваги на міжнародні рейтинги, а більше – на внутрішні відчуття. А ще слід пам’ятати, що щастям варто ділитись, не потрібно приховувати його в найглибші куточки своєї душі. А найголовніше, що той, хто піклується про щастя інших, і сам стає щасливішим. 

Квиток до Щастя