На шостий день протестів відставкою Лукашенка й не пахне, але можемо бути певні, що білоруси вже перемогли, навіть попри оголошення офіційних результатів виборів. І ось чому це так.

На перший погляд може справді видатися, що протести в Білорусі – безрезультатні. “Ну виходять вони на акції протесту, страйкують і перекривають дороги там уже майже тиждень – що з того? Слід було діяти рішучіше: будь-якими методами, аж до силових, добитися негайної відставки Лукашенка” – так сьогодні чимало хто думає.

Та насправді все діаметрально протилежно. Своїми протестами, які попри всі провокації силовиків залишалися максимально мирними, білоруси досягли набагато більшого, аніж би їм вдалося силовими методами.

Для початку, слід навчитися розділяти два явища: програш Лукашенка та перемогу протестувальників. Ці поняття є взаємодоповнюючими, але аж ніяк не тотожними.

Коли програв Лукашенко? Він програв задовго до початку протестів. Програв, коли виявився занадто слабкодухим, щоб обрати один із двох звичних сценаріїв: диктаторського та демократичного, тобто історії якогось африканського узурпатора й історії сучасного прогресивного політика.

Демонстрантів необхідно розганяти, або миритися з ними та сподіватися, що пронесе. Лукашенко ж так і не обрав жоден зі сценаріїв та спробував сісти одночасно на два стільці. Тоді він і програв.

Не можна бути чимось середнім арифметичним між диктатором та демократом. Якщо ти вже даєш вказівки силовикам розганяти мітингарів і жорстоко їх бити, то маєш бути готовий піти до кінця: ввести воєнний стан у країні та попри ймовірні десятки якщо не сотні жертв використати армію для розгону протестувальників.

Так Лукашенко поклав би край протестам ще першого дня, та на силовий розгін “програми максимум” він піти не зміг. Але демократом від цього в очах білорусів Лукашенко не став. Звісно, могло бути гірше, але беззаконня спецпризначенців та побиття тисяч протестувальників і так уже понад будь-яких “червоних ліній” у сприйнятті білорусів.

Тож протестувальників він не викурив, зате звірства репресивної машини дали поштовх тисячам, якщо не десяткам тисяч білорусів лише нарощувати боротьбу з режимом. Так Лукашенко програв.

Коли ж тоді виграли протестувальники?

Вони виграють щодня, доводячи, що попри наджорстокі дії силовиків, білоруський протест може залишатися мирним.

Чесно, дивуюся їхній витримці. Мітингарів переїжджають спецтехнікою, по них стріляють та кидають гранати, але вони досі стоять. На одного протестувальника може накинутися десять спецпризначенців, та попри це білоруси не застосовують зброї проти силовиків. Феєрверки, трохи бруківки та декілька коктейлів Молотова – ось увесь їхній арсенал. І то останніми днями навіть від нього мітингарі відмовилися.

І вони правильно чинять, адже знають, що, не дай Боже, хтось із мітингарів вдасться до збройної самооборони від бандитів у формі, то силовики точно скористаються змогою та почнуть ще жорстокішу зачистку.

Тож, на перший погляд, слабкість протестувальників силою відповісти на силу є доказом неймовірної витримки білорусів. І вона не лише дозволяє перемагати протестувальникам всередині країни, але й знаходити союзників за кордоном. Увесь прогресивний світ підтримує білорусів, що повстали проти режиму диктатора. Були б це збройні сутички з обох боків, то впевнений, що риторика Західного світу була б зовсім іншою.

Мирність білоруських протестів, впевнений, вражає і їх також. Європа поволі оговтується, а США ще навіть не починали відходити від акцій Black lives matter, які породили купу насильства. Так, це був і є протест проти расової дискримінації, але ним скористалося чимало екстремістів та мародерів, тож, на жаль, насильства було багато.

На подив демократичному західному світу білоруси ось уже як шостий день мирно протестують, а провокацій з боку псевдопротестувальників небагато.

Білоруські протести для сторонніх очей є переважно мирним виявом на диво згуртованого прагнення громадян країни на зміни в країні та встановлення демократичного ладу. А така життєздатна комбінація трапляється не часто.

Отож, виходячи на мирні акції, всупереч будь-яким провокаціям силовиків, білоруси перемагають систему щодня.

Протести в Білорусі на диво мирні. Фото: Telegram/Photographers against

До речі, те, що я сприймав раніше як найбільшою слабкістю опозиції в Білорусі, виявилося їхньою суперсилою. Я зараз маю на увазі те, що історично білоруська опозиція – структура горизонтальна, яка не має єдиних лідерів.

“Революції не бувають без лідерів” – думав я раніше, як і багато хто. Але ми помилялися.

Завдяки “нормальності” явища відсутності єдиного лідера та відсутності чіткої вертикалі в опозиції білоруси не лише продовжили, але й наростили протести після того, як владний апарат “натиснув” на Тихановську й та “злилася”.

Їм окей діяти без лідера, адже останні 26 років незалежності режим те й робив, що намагався запроторити всіх яскравих опозиційних фігур за ґрати. У зв’язку з таким “вишколом” тамтешні протестувальники тепер незалежні від конкретних лідерів. Тим паче, що білорусів називають партизанською нацією.

І це все – дуже погана новина для Лукашенка. Адже позбутися декількох керманичів є справою не надто складною. Але якщо ж таких немає, то як змусити замовкнути всіх?

Революція в Білорусі вже відбулася. Чому?

Якщо вірити словнику, то революція – це докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового, прогресивного.

Так от, події останніх днів доводять, що в Білорусі відбулася світоглядна трансформація, а білоруси вже ніколи не дивитимуться на своїх земляків, як це було раніше. Тепер ще одна країна стала частиною вільного світу, а відставка Лукашенка та його режиму – лише питання часу, навіть якщо зараз йому таки вдасться зберегти владу.

Поразка диктатора задовго до початку протестів і щоденні перемоги протестувальників цьому як доказ.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram