7 травня виповнюється 180 років від дня народження одного з найвідоміших композиторів світу – Петра Ілліча Чайковського. Йому присвячено книг і статей вже більше ніж занадто, і писати ще одну – справа взагалі-то невдячна. Але останнім часом серед моїх однодумців, тобто людей, яким не однаково під яким прапором жити, якою мовою говорити та чим грати на фортепіанній клавіатурі, є такі, що в ставленні до Чайковського проявляють крайності. Одні закликають проголосити Чайковського українцем, а інші навпаки – бойкотувати як російського пропагандиста. Ось ці крайності я би хотів спростувати.

Чайковський – український композитор?

Ті хто застав романтичні часи Революції Гідності звичайно пам’ятають концерт до 25-ї річниці Незалежності України, коли Сергій Проскурня представив композитора так – “Петро Ількович Чайкаˮ. Це було незабутньо. Власне є три причини, які спокушають назвати Чайковського українцем – походження, частина прожитого на українських теренах життя й українські теми в деяких творах. Покажемо, чому ця спокуса оманлива.

Українські корені у Чайковського дійсно є. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка (1695-1767) походив з-під Кременчука й служив у Миргородському полку. У декотрих російських джерелах навіть пишуть, що він брав участь у битві під Полтавою на боці московитів, проте ми в цьому сумніваємося – адже на момент полтавської поразки (1709) йому було лише 14 років. Утім, уже невістка Федора Опанасовича, і відповідно бабця Петра Ілліча, була росіянкою, і звали її Анастасія Посохова. Отже, по-батьковій лінії Чайковський – українець на половину. По материнській лінії ще цікавіше – дід, Андрій Ассієр, має французьке походження, а бабця знов-таки російське, звали її Катерина Попова. Зрештою українських коренів Петро Ілліч мав приблизно 25%, російських – 50%.

Петро Чайковський дійсно провів чимало часу на українських теренах, а саме в Тростянці (Сумщина, 1864), Кам’янці (Черкащина, 1865-1878), у Низах (Сумщина, 1871-1879), у Браїлові (Вінниччина, 1878-1880) і маєтку Копилів (Київщина, 1888-1890). Але вперше Чайковський потрапив в Україну у 24 роки, можна сказати вже сформованим молодиком. До того він жив, виховувався, здобував освіту в Росії. Та й після ключові події життя композитора, як закінчення Петербурзької консерваторії (1865), робота в Московській консерваторії (1866-1878) і навіть одруження (Москва, 1877) – усе це відбувалось по той бік порєбріка. Отже, за походженням і біографією більшою мірою таки російський.

Чайковський – російський пропагандист?

Як відомо, мистецтво не цурається політики як мінімум із часів Платона, і проголошувати щось про “мистецтво поза політикоюˮ – це як мінімум дуже наївно. Чайковський дійсно не обійшов пропагандистських творів. Це урочиста увертюра “1812 рікˮ, що уславлює перемогу росіян над Наполеоном і дві кантати – “Москваˮ і “до 200-річчя від народження Петра Іˮ.

Якщо коли-небудь ви захочете потролити особливо гоноровитого випускника консерваторії – наспівайте йому щось із цих кантат і попросіть вгадати звідки музика. У 99% випадків солодке відчуття перемоги гарантовано! Цю музику зараз не знає ніхто, окрім, можливо, палких прихильників Еріка Курмангалієва, який дуже яскраво зінтерпретував аріозо Воїна із “Москвиˮ, хоча готовий сперечатися, що й вони більше в захваті від високих нот Курмангалієва (талант якого поза всяким сумнівом), ніж від самої партитури. Але повернемось до замовлених творів. Чайковський у такій творчості далеко не одинокий. Улещували російських самодержців в окремих творах навіть такі автори як, наприклад, Лятошинський (опера “Щорсˮ, “Урочиста кантатаˮ на слова Рильського) і Леся Дичко (кантата “Ленінˮ, дипломна робота), не кажучи вже про Прокоф’єва й Шостаковича. Що буде, якщо і їх творчість заборонити? Гадаю, абсурд очевидний.

Чайковський і українська мова

Власне основна причина, яка не дозволяє нам вважати Чайковського українським композитором – факт, що всі свої вокальні твори – як романси, так і опери – Чайковський писав на тексти російською мовою. Усі. Рідкісним винятком є лише романси op.65 написані французькою. Усі інші – російською. І навіть романси написані на вірші Шевченка – “Вечірˮ і “На вгороді коло бродуˮ – в обох випадках використано не оригінальний текст Тараса Григоровича, а російські переклади (Л. Мея та І. Сурікова відповідно).

Утім, причина ігнорування, здається, має зовнішній характер. Річ у тім, що з 1876 року в Російській імперії діяв сумнозвісний Емський указ, який забороняв нотне видавництво й публічні концерти, якщо використовувався текст українською. Тобто якщо Чайковський колись і музикував на українські поезії, заради публікацій він мусив подбати про їхні російські версії, ось вони-то до наших часів власне й дійшли.

Менше з тим переклади вокальної музики Чайковського українською мовою – численні й звучать вони дуже органічно. Наприклад, щоб розвіяти один відомий фейк, який поширюють окремі вокалісти-росіяни, процитуємо рядки зі славетної арії Ленського перед дуеллю:

Впаду я, вражений стрілою,
Чи мимо пролетить вона,
Все благо: діяння і сна
Свій час надходить за чергою;
Благословен і день ясний,
Благословен і час нічний!

Чайковський і персонажі-політики

Хоча музикознавці дослідили творчість Чайковського вздовж і поперек, існує цікаве питання, яке досі чекає на своїх дослідників. А саме – як зображав Чайковський у своїх операх державних діячів? Тут лише окреслимо напрямок для роздумів.

Серед композиторів Чайковський є другим, хто зобразив нашого гетьмана Мазепу, і першим і фактично єдиним хто зробив це в опері. Ференц Ліст зобразив Мазепу в однойменній симфонічній поемі в романтично-героїчних тонах, чим дуже потішив українських слухачів і дошкулив московським музикознавцям. Чайковський натомість зобразив Мазепу реалістично, і особливо пронизливим є момент, коли Мазепа відкриває Марії свої наміри (цитую в перекладі Рильського):

Без вольності, добра і слави
Ми гнулись нижче від трави
То під опікою Варшави,
То під могутністю Москви.
Вкраїні бути як державі
У незалежності пора:
Знамена вольності криваві
Я підіймаю на Петра.

Цей епізод також ставить не одне покоління московських музикознавців у позу раком, між тим для українських баритонів заспівати такі слова, гадаю, є честю.

Читайте також: Чи буває опера сучасною?

Серед інших опер з політичною складовою виділяється “Опричникˮ. В Україні її практично не ставлять, а шкода – як і в опері “Мазепаˮ, в її основі – конфлікт особистих мотивів і спільних інтересів. І коли персонажі обирають особисті мотиви, як у разі з полковником Кочубеєм, так і у разі з опричником Андрієм – це призводить до трагедії. А простіше кажучи, особи, що заприсяглися на вірність російському самодержцю закінчують відверто погано. Хіба це не повчально для сучасного українського суспільства? Як на мене, ще б пак.

Тому, резюмуємо

Так – Чайковський був другом України, і виконувати його музику варто. Окрім, звісно, згаданих замовних кантат. Щоправда, що стосується вокальної музики, я би віддав перевагу виконанням українською. По-перше, так музика Чайковського стає набагато ближчою для нас, українських слухачів, а, по-друге, російською практично всі твори вже записані й опубліковані на Ютубі сотні разів, причім чимало є і високоякісних записів, серед яких нові спроби просто загубляться. А ось українською записів Чайковського поки що мало, та й перекладені поки що далеко не всі твори, тож тут маємо просто безкрає поле для нових мистецьких відкриттів!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram