На світі багато країн з двома офіційними мовами, деякі з яких поділені на чітко окреслені мовні регіони (Бельгія, Канада), а в інших точиться конкуренція між мовами за домінування в майбутньому на усій території певної країни. Так відбувається внаслідок імперської політики колишніх метрополій.

Розглянемо два приклади: Білорусь та Ірландію.

Білоруська мова мала статус єдиної державної в Республіці Білорусь. Але вже у 1996-му, на догоду Кремлю і проросійській (у даному випадку краще сказати — прорадянській) частині електорату російську мову було впроваджено другою державною… А насправді першою. Білоруська автоматично отримала статус мови другого ґатунку, необов’язкової до вживання, непрестижної, сільської, а отже соціально безперспективної.

Треба визнати, що таке рішення спиралося на референдум, проведений того ж року, що підтвердив вирок білоруській мові. За надання статусу державної мови російській проголосували 83% виборців. Більшості народу справді стало байдуже домови. Далися взнаки два століття зросійщення та деякі особливості національного менталітету.

За переписом 2009 року лише менше чверті населення країни користуються білоруською в повсякденному житті — 23.4%. Але опитування дають меншу цифру — лише 6%. Як і в Ірландії, меншість концентрується у сільській місцевості північно-західних районів держави.

Лише один з шести школярів у Білорусі навчається білоруською, а ще десять років тому їх було 24%. З вищою освітою ще гірша ситуація: менше відсотка студентів отримують освіту рідною мовою.

Лише чверть накладу газет і три відсотки накладу журналів видають білоруською мовою. Книжок друкується приблизно 10% — 4 мільйони примірників (та чи набагато більше видають книжок українською мовою в Україні?).

Читайте також: Білігнгвізм. Дар чи прокляття?

Ірландська республіка виникла у 1919 році як домініон у складі Великої Британії, лише через 30 років проголосивши незалежність від корони. Від самого початку, у конституції 1922-го року гельську мову було проголошено державною, але де-факто розмовляло нею 15% громадян новопосталої республіки. Тому англійська залишилася другою, а насправді першою, офіційною мовою в державі, що так затято виборювала право на «відрубність» від Британії.

Повсякденне спілкування цією мовою декларують 340 тисяч мешканців Ірландської Республіки (7% населення), зрідка послуговуються приблизно 740 тисяч, і ще 460 тисяч майже ніколи не спілкуються нею.

Після проголошення незалежності запроваджено обов’язкове вивчення гельської мови в усіх школах, розпочато видання газет і телевізійне та радіомовлення цією мовою. З 2007-го року є однією з робочих мов Євросоюзу.

Навіть серед людей, які переважно розмовляють гельською в повсякденному житті, стрімко поширюється двомовність — знання англійської відкриває для тебе весь світ, а володіння лише гельською обмежує життєвий простір сусіднім селом.

Англійська мова є світовою, а не лише мовою колишньої метрополії, англійська це насамперед, мова США, Канади, Австралії і Нової Зеландії — країн, куди етнічні ірландці вирушали й продовжують вирушати за кращою долею.

Еміграція за океан чи навіть у Велику Британію довгий час асоціювалася з життєвим успіхом. Але протягом 40 останніх років Ірландія змінилася, і тепер вже до самої Ірландії їдуть іммігранти, в тому числі і з України не переймаються відродженням гельської мови, для нормального життя їм достатньо лише знання англійської.

Як свідчить цей приклад двох полярно різних держав на сході та заході Європи, ані посилена державна підтримка, як у Ірландії, ані цілком індиферентне ставлення держави до долі мови, як у Білорусі, суттєво не впливають на збільшення чи зменшення кількості носіїв мови.

Спільне між двома двомовними країнами те, що мова вчорашньої метрополії переважає. У Ірландії 94% володіють англійською і лише 42% гельською; у Білорусі 98% володіють російською і 66% — білоруською. Для порівняння, за переписом 2001-го року (що вже катастрофічно відстав від життя): 88% володіло українською і 66% — російською.

Бельгія — ще одна двомовна країна, але з чітким кордоном між франкомовною Валлонією та фламандськомовною Фландрією. Така модель, як у Бельгії, геть не придатна для врегулювання проблем двомовності в таких двомовних країнах, як Ірландія, Білорусь чи Україна. Тут немає ані географічного кордону між ареалами мов: російська в нас і в білорусів претендує на всю територію країн, а англійська (для Ірландії) нині найпотужніша світова мова. У ситуації такого варіанту двомовності гору візьме та мова, яка має більший відсоток. Але не відсоток тих, хто одну чи другу мову вважає рідною, бо це лише суб’єктивне ставлення. Визначальним фактором є володіння мовою — домінує мова, яку засвоїло більше мешканців країни. В Україні вдалося зупинити русифікацію, але «нанівець» звести російську тут вдасться ще не скоро.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram